Ми із Аллою працюємо разом на роботі і стали хорошими подругами. Вона хороша і розумна жінка, проте доля у неї склалася не найкращим чином. Одного дня її чоловік вийшов з дому до магазину і пропав, додому він більше не повернувся, а згодом був визнаний безвісти зниклим. Так Алла залишилася зовсім одна із маленькою дитиною на руках. Це було багато років тому, ми тоді були ще зовсім юними. А зараз її єдиний син виріс та створив свою сім’ю.
Так як Алла всі ці роки ростила сина самостійно і він був її рідною кровинкою, цілою сім’єю, то вона й душі в ньому не чаяла від любові. Тому цілком зрозуміло, що й з ким небудь ділити його не захотіла. А тим більше з іншою жінкою, тобто своєю невісткою. Її Алла не сподобала собі з першого погляду.
Чесно кажучи, мені це видалося дуже дивним, оскільки вона така хороша і розумна жінка. Я б і подумати не могла, що вона може настільки когось не злюбити, ще й просто так. А за кілька місяців після одруження сина, Алла на роботі часто скаржилася, що обраниця її сина зовсім ліниве дівчисько. Нічого не допоможе по дому, за собою не прибере, їсти – і то не приготує навіть для себе, не кажучи вже про всіх домашніх. Можливо це лише її слова, і дівчина таки хороша, проте цього ми точно ще не знаємо.
Ще за деякий час Алла стала бабусею, у неї народилася онучка. Хоча дівчинка була голубоокою маленькою красунею із пухлими щічками – бабуся її не любила, так як і її маму. Хоча як могла так і допомагала, але робила це без будь-якого задоволення. Так, вона і на вихідних сиділа із дитиною, і коли дитина хворіла – теж брала чи кілька вихідних, чи навіть відпустку, проте не із великим задоволенням.
Жили вони гарно, всі недомовки, які і були – так це була справа рук Алли. Син її дуже любив і дружину і свою донечку, і все у них було добре та спокійно.
Невгамовна свекруха постійно придиралася до невістки і одного разу їй таки вдалося розпалити скандал. Ні, це не була просто сварка. Алла тоді настільки розлютилася, що взяла гроші, онучку і пішла до найближчої лабораторії, щоб зробити генетичне дослідження. Це ж як потрібно було розлютитися, щоб аж до такого дійшло. У мене це просто в голові не вкладається.
По крайній мірі, це потрібно було робити одразу після народження дівчинки, а не тоді коли дитині минуло два роки. Для чого тепер цей цирк. Так, я розумію, вона понад усе в світі любить свого сина, але настільки ненавидіти невістку і онуку – це вже занадто. Алла досить часто говорила, що риси обличчя її онучки зовсім не схожі ні на її, ні на її чоловіка чи сина. Хоча що тут такого, дитина ще зовсім маленька, вона змінюється щодня. Та й до того ж вона така ж голубоока, як і всі вони. Ще якби дитинка була з темними очима, а так – то це повна маячня.
Алла таки зробила того дня ДНК-дослідження, і подумати тільки – дівчинка і бабуся не мали жодної спорідненості. Уявіть тільки! Мабуть вона таки була права. Алла одразу ж показала результати своєму улюбленому сину, та він лиш накричав на неї і сказав, щоб вона припинила всі свої намагання щодо руйнування його сімейного щастя.
Хоча син Алли не показував своєю поведінкою нікому свої сумніви, та таки вирішив зробити повторний тест. Він таємно звернувся до іншої клініки та і там результат генетичного дослідження вказував, що його донечка – зовсім йому не рідна.
Того дня він був зовсім не спокійним, настільки – що дружина з дитиною зібрали речі та пішли із дому Алли. Вона домоглася свого. Та лише кому від цього легше?! Її син сидів сумний цілими днями вдома, вона також була не надто щаслива. Та хіба ж вона вчинила правильно?
