Родичі в одну мить можуть стати чужими, так, як я стала для своїх найближчих людей справжнім ворогом. Зараз вам розповім детальніше.
Місяць тому я придбала власне житло. Це була моя найзаповітніша мрія з того часу, як закінчила школу. Я була неймовірно щаслива. Емоції аж зашкалювали! Квартира, звичайно, коштувала дуже дорого. Я не змогла б її купити зразу. А от плата за іпотеку виявилася для мене реальною. Працюю я в солідній фірмі, зарплата у мене пристойна. Тому я навіть не сумнівалася, чи брати мені іпотеку, чи ні.
Я скитаюсь по чужим квартирам більше дванадцяти років. Частенько траплялися неадекватні господарі. Життя у чужих будинках мені не дуже подобалося. Тому я назбирала суму, необхідну для першого внеску, і відразу купила квартиру.
Чоловіка та дітей у мене немає. Зате, коли вони з’являться, нам вже точно не доведеться бігати по орендованих квартирах.
Раніше я допомагала своєму молодшому брату оплачувати навчання в університеті. Єгор погано вчився і не отримував стипендію. Також я завжди давала братові гроші на всілякі дрібні витрати. Мене ніхто не змушував цього робити. Але я щиро від душі хотіла допомогти єдиному братику. Батьки раділи цьому, бо їм теж на кишені легше було. Таким чином, практично я одна забезпечувала свого молодшого родича. Тривало так три з половиною роки.
Щойно придбала власне житло, я вирішила поділитися цією чудовою звісткою зі своєю родиною. Я запросила до себе у квартиру батьків та брата. Ми пили чай, їли торт. Зрештою, я повідомила їм, що ця квартира – моя! Також я сказала, що не зможу оплачувати навчання Єгора, бо мені треба щомісяця виплачувати за кредит. А ще ж треба за щось мені жити.
У родичів ніби мову відібрало. Виявилося, що цій новині мої батьки абсолютно не зраділи. Навпаки, вони дуже розгнівалися.
– Ми ж машину планували купити! – кричав батько.
– А я ще ремонт хотіла зробити. – це вже мати. – А тепер ти пропонуєш викинути всі гроші на Єгорове навчання? Чому ти не порадилася з нами, коли вирішила купувати собі житло? Егоїстка!
– Дякую, сестронько! – підхопив розмову брат. – Добре ж ти нас кинула. Я з батьками вдома у тісняві, а в тебе тут трохи не палац! А ще обіцяла мені шкіряну куртку купити!
Я була просто шокована! Особисто мене батьки не попереджували, що збираються купувати машину і робити ремонт. Навіть не думали мене сповістити про це. А брат приходить у гості до мене лише тоді, коли йому гроші потрібні. Просто так, дізнатися, як у мене справи, він навіть і не думає.
Чомусь до цього випадку я навіть не розуміла, що мене використовують. Тільки зараз прийшло прозріння. Я ж давала гроші на все: на навчання в університеті, на крутий телевізор. За дрібнички я взагалі промовчу!
Родичі пішли. А я замислилася: чому ж тепер стала для рідних людей чужою? Значить, я ніколи не була улюбленою дочкою і сестрою? Моє власне щастя стало причиною образи людей, яких я цінувала та любила? І з якого часу я для них стала просто мішком з грішми?
