Я працюю офіціанткою в найкращому столичному ресторані. Одного дня стала свідком однієї особливої ситуації. У зал зайшов молодий чоловік, у шикарному костюмі з краваткою, у лакованих туфлях. Він часто заходив до нас пообідати. Замовляв м’ясо по-французьки й грецький салат. На десерт круасани й какао. У нього було улюблене місце біля віконечка з видом на місто. Замовивши улюблені смаколики, став чекати, дивлячись у вікно. За вікном побачив трійку замурзаних діток, які просили милостиню біля дороги. Чоловік, уважно роздивившись, зробив ще одне замовлення. Він покликав мене і замовив по три порції вареників, пирогів і риби з собою. Дочекавшись замовлення, він стрімко вибіг на двір.
Він повернувся за п’ять хвилин, але не сам. З ним були замерзлі, голодні й розчаровані дітлахи: двоє дівчаток і хлопчик. Він запросив їх сісти за його стіл і запропонував поїсти.
Діти здивовані й перелякані почали тихо їсти, не розуміючи, чи все це відбувається насправді. Вони з величезним задоволенням смачно поїли, запиваючи все смачним теплим чаєм. Після всього задоволено подякували дядьку та попросилися покинути ресторан. Чоловік провів їх до дверей, допоміг дівчаткам одягнутися й дав діткам по сто гривень. Їхній радості не було меж, вони були ситі й щасливі.
Чоловік продовжував свій обід, а потім попросив рахунок. Та я про всю ситуацію встигла розказати нашому директору. А він, розуміючи, що ця людина з Великої літери зробила дійсно гарний вчинок, попросив не брати з нього грошей. Тому я підійшла, зробивши кілька компліментів мужчині, повідомила, що сьогоднішнє замовлення коштом закладу. І щиро подякувала, за його мужній вчинок.
Чоловік був здивований і щасливий. Виявляється, світ не без добрих людей. І поки є на світі такі люди, бідні не пропадуть. Добро завжди знаходить своє повернення. Погоджуєтеся?
