Все своє свідоме життя я думала, що потрібно називати свекруху матір’ю. Моя бабуся називала матір чоловіка мамою, моя мама називала матір чоловіка мамою. Тому я була впевнена, що піду по їхніх стопах. Моя мама довгий час жила у домі чоловіка і там почувала себе, як удома. Між ними завжди було порозуміння і любов.
Та мені так не пощастило. З першого погляду матір коханого ставилась до мене надто негативно. При першому знайомстві мене завалили питаннями про сім’ю, навчання, зайнятість. А потім сказали, що мої доходи дуже маленькі. Я не з тих дівчат, що будуть просто терпіти і замовчувати всі образи, тому просто встала і пішла.
В той момент здавалося, що ми з Романом більше не будемо разом, та скоро він наздогнав мене і довго молив про прощення. Пояснив, що батьки самі не знають, що говорять і це все від хвилювання. Та й взагалі нібито нам жити один з одним, а не з батьками.
Після одруження з Романом, я була зобов’язана відвідувати з ним всі родинні свята, які були у їхній родині. На жаль, приємного в цьому було мало. Здавалося б, свято і всім радісно, та в моєму випадку так не було.
Весілля ми вирішили не влаштовувати. Я захотіла просто поїхати в подорож після розпису і не влаштовувати ніякого застілля. І от сім’я Романа була в шоці від цього. Як виявилося, вся їхня родина довго готувалась до святкування нашого весілля. Деякі вже й нові сукні купили, а деякі замовили квитки.
Ми ж після відпочинку приїхали зі смаколиками до батьків Романа, тоді до моїх, аби ось так відсвяткувати наш шлюб. Та на заощаджені гроші непогано було б зробити ремонт у квартирі, що залишилась мені у спадок від дідуся, щоб швидше переїхати туди жити.
Але свекруха вважала, що я таким чином просто намагаюся зробити ремонт у квартирі за їх рахунок. Оскільки їхніх грошей на весілля було більше. А потім взагалі сказала, що на таку справу вона ні копійки нам не дасть. Мені аж самій некомфортно стало, що сім’я чоловіка такої думки про мене.
От так то ми і почали наше сімейне життя. Грошей вистачило лише на початкові етапи ремонту. Батьки Роми довгий час не приходили до нас у гості. А вперше завітали на День народження сина. І тоді я називала їх на ім’я, по батькові.
Вечір пройшов нормально, а от увечері Руслана Петрівна зателефонувала Ромі з обуреннями, чому я не називала її мамою. Мені ці претензії здалися дивними, адже вони також мене не спішать називати донечкою.
Я ж думаю, що не варто називати свекруху мамою, якщо це не від душі, а просто тому, що так треба.
