Я вийшла заміж за свого сусіда Олега, коли мені було 20 років. Ми давно знали один одного, зіграли весілля і почали жити разом. Спочатку ми жили у Олега вдома з його мамою, все було добре. Як звичайно буває в сім’ях мене його мама недолюблювала, я це розуміла, тому не сперечалася. А взагалі ми жили нормально.
Через рік в нас з’явився син, назвали його Олександром. Ми були дуже гарними батьками, особливо чоловік. Ми так зблизилися за період поки синочка ростили. А коли було йому сім рочків, то ми вирішили завести ще одну дитину. І незабаром я народила доньку Оксану. Ростили ми з того часу вже двох діточок.
Та через рік померла мати чоловіка. Ми вирішили продати будинок та купили інший в протилежній стороні нашого міста, тому що чоловіка запросили на нову роботу. Все було добре, чоловік працював, я доглядала дітей і берегла домашній лад. Пізніше у сусідній дім також заїхали люди трішки молодші від нас, Сергій та Ірина. Ми гарно здружилися, тому часто ходили один до одного в гості. Я з Іриною могла довго сидіти до ночі, обговорюючи різні спільні теми. Навіть інколи чоловіки до нас доєднувалися.
Незабаром Іра народила доньку, і моя донечка почала приходити нянчити малечу у сусідів. У Сергія та Ірини був свій бізнес по ремонту автомобілів. Тому у наших чоловіків було достатньо спільних тем. Говорили вони також без кінця, а мій чоловік ще дуже часто їздив до Сергія на СТО та допомагав йому чим міг, всіма силами.
Ми настільки зблизилися з чоловіком, що вирішили завести 3 дитину. Бо за весь час прожитого разом чоловіік умене ставав тільки краще. Майже нікуди не ходив з друзями, а як вони і збиралися, то завжди мене попереджав. Через дев’ять місяців я народила сина, назвали Володимиром. На виписці отримала дуже багато квітів та привітань, я була щаслива, що нарешті приїду додому. А коли я вже опинилася у себе в будинку, чоловік замість привітань сказав, що й де від мене, і він тепер разом з Ірою. Вона також розвелася з Сергієм і залишила йому дитину чоловіку. Новоспечена пара переїхала жити у сусіднє місто. Вони зняли там квартиру, а про своїх дітей, яких вони покинули, навіть і не згадували.
Я не змогла пробачити ні чоловіка, ні сусідку. І зробила висновок для себе, що якщо дружити з сусідами та відкривати перед ними все своє життя, можна втратити найдорожче – сім’ю. Краще б жили самі по собі, і не заводили нових друзів у новому місті. Зараз я розумію, що вже нічого не змінити і не знаю як далі жити.
