Неділя…Ранок...Ходжу собі мирно,як завжди, прийшла закупити сіжих фруктів та овочів на тиждень. А тут раптом відчула , як хтось тягн мене за рукав. Перді мною стоїть хлопчик, років семи та такий замурзаний… і каже:
– Тьотю…а тьотю.. Вам не потрібен малюк?
А мене аж струмом ударило…Я самотня 42-річна жінка, з чоловіком не склалося через те, що не могла йому народити дитину… Ми розійшлися... І ось останні кілька років дитина була моєю нав’язливою мрією… Бажання мати малюка було великим…Я чекала якогось дива, але нажаль його не трапилося.
– Так, потрібен Вам малюк чи ні? – хлоп’ятко простягнуло мені немовля замотану в обгорілу ковдру…
– Як тебе звати?
– Мене …- Юрко, а це мій маленький братик. Візьміть його тьотю!
– А як же ти його так просто віддаєш?
– То ж мені нічим його годувати! Молоко скінчилося, а макарони він ще не їсть, бо маленький. Йому тільки другий місяць.
– Мене звати Віра, а твої бутьки не будуть проти?
– У нас є тільки мама, яка вже кілька днів не приходить додому,та вона взагалі буде тільки рада, якщо хтось забере братика, він її дратує, коли плаче особливо…
Я ж відразу зрозуміла, що йдеться мова про неблагополучну сім’ю, а вголові несамовито пульсувало і думка була про одне: “…ці діти послані мені Богом!”.
– Юрко, давай свого братика, йдемо до вашого дому, щоб запитати дозволу у вашої мами…
– Ходімо тут близько. У Юрка раптом на очах заблищали сльози…
-Що з тобою? Чого ти плачеш?
-Тіточко Віро, мені шкода віддавати свого братика. Але йому буде краще у Вас, нас всеодно рано чи пізно заберуть у дитячий будинок…
-Ну тоді і ти може підеш до мене жити, щоб не розлучатись зі своїм братиком?
-А що можна?
-Можна!
-А маму тобі не шкода свою?
-Та шкода, жити з нею не хочу. Вона постійно приходить п’яна, не варить їсти, а ще, коли до неї приходять гості, то ми з братиком ночуємо на вулиці…
-Сльози у мене наверталися ще більше. Біля під’їзду ми зустріли матір хлопчиків, яка була в стані великого похмілля. Та й за зовнішнім виглядом було видно, що вона така вже кілька днів. на мить здалося, що за пляшку вона продасть не тільки дітей, а й душу дияволу.
-Я хочу усинновити ваших дітей!
Вона навіть задумалася і через кілька хвилин сказала:
-Скільки грошей за них дасиш?
-А Ви скільки хочете?
-Десять! Десять тисяч!
-Добре, але тільки після оформлення докуентів і дітей я зараз забираю!
-Та ідіть уже, але не забудь… десять! не менше… чекатиму!
-Добре!
Розмова була записана на диктофон. З цим пішла я до опікунської комісії!
Цю мадам швиденько позбавили батьківських прав і з оформленням документів проблем не було. Працівники опіки вмовляли мене після оформлення документів не давати їй цих грошей! Та я пообіцяла тим більше я мама двох чудових синочків!! І це моє щастя!!
