Олена з Юрієм одружилися після закінчення інституту. Того ж року батьки з обох сторін допомогли купити їм квартиру. На той час Олена була вагітна, тому домашні клопоти давалися їй важко. Юрій допомагав, але тільки вечорами. А вдень дівчина сама намагалася справлятися. Її сусідки по майданчику допомагали їй в міру своїх можливостей. Згодом подружилися. Взагалі виявилося, що в їхньому під’їзді мало пенсіонерів, в основному сім’ї з дітьми.
Вже через деякий час вона, як і інші молоді мами катала візочок біля дитячого майданчику. З сусідками домовлялися, о котрій годині будуть гуляти, так веселіше. Олена помітила одну маму, яка грається з дітьми окремо. Не вітається ні з ким. Дівчина думала, що тільки з нею не вітається, адже живуть вони з Юрієм недавно. Але сусідки розповіли, що Ольга купила квартиру три роки тому. Переїхала, тому що розлучилася з чоловіком. Залишилася з двома дітьми. Олена помітила, що їй ніхто не співчуває. Навіть говорити про неї не хочуть.
А все почалося з того, що коли вона переїхала, молодшій донечці виповнилося два роки. Зовсім маленька. Люди в будинку добрі, завжди раді допомогти. Але з Ольгою виявилося не просто. На намагання познайомитися з нею, як із сусідкою, відповідала грубістю. Неначе всіх винила, що чоловік її кинув. Коли виходила на прогулянку із дітьми, сварилася з мамами, не дозволяла іншим дітям спілкуватися з її. В підсумку від неї відвернулися всі.
Одного разу Ольга привезла диван, купила. Посварилася з вантажниками. Вони залишили диван біля під’їзду, а самі поїхали. Виявилося, що Ольга відмовилася їм платити, щоб донесли диван до квартири. Довго бігала від квартир до квартири Ольга умовляючи допомогти їй перенести диван до квартири. В під’їзді ніхто не погодився. Знайшла чоловіків, які занесли, при чому взяли плату, втричі більшу ніж потрібно. А нам, сусідам її не шкода. Як вона до людей, так і люди до неї.
