Мені зараз 22 роки, а моя мама зустрічається з чоловіком, якому тридцять. Для мене це неприпустимо. І як мені його називати?
Коли мені було чотирнадцять років, батька не стало та ми дуже сумували за ним. Мама тоді сказала, що не матиме більше стосунків з чоловіками. Я вірив їй. Зараз моїй мамі сорок років, вона володіє мережею кондитерських в нашому місті та є дуже відомою особою. Я вірю, що в її віці можна знайти чоловіка, який був би за неї старший, в крайньому разі він може бути молодший на два-три роки, але ж не на десять. Це ж просто в голові не вкладається.
А як Володимир запропонує їй вийти за нього заміж, то він стане моїм вітчимом? Так він же всього-на-всього на вісім років від мене старший. У мене є друзі його віку.
Зараз Володимир проживає в одній квартирі зі своїм братом та його жінкою та двома дітьми. Я припускаю, що йому там тісно. А у мами двокімнатна квартира, на якій вона живе сама. Я ще з вісімнадцяти років живу окремо в однокімнатній квартирі, яку мені заповіла бабуся.
Я вже змирився з тим, що мама колись матиме нового чоловіка, але цей Володимир мені не подобається. Коли вони тільки почали зустрічатися, я одразу сказав, що я проти цього. Ми тоді з мамою сильно посварилися, навіть цілий місяць не розмовляли. Потім якось налагодили наші стосунки.
А нещодавно сталося те, чого я давно боявся, той чоловік запропонував мамі вийти за нього заміж. А чому б йому з нею не одружитися? Житиме собі як у Бога за пазухою. Мама не боїться стати посміховиськом та каже, що кохає Володимира. От тільки у мене погане передчуття з приводу їхнього союзу. Цей молодий чоловік не викликає у мене довіри та я вважаю, що він недостойний моєї мами. Я бачу поруч з нею кращого чоловіка.
