Скільки історій є в інтернет просторі про злих, деколи неадекватних свекрух. А особливо про те, що діти від невістки не рідні онуки. Ну як не рідні онуки? От як? Це ж діти твого сина. Як так можна?
Подібну історію я почула, коли сиділа на лавочці перед під’їздом та читала свою улюблену книгу. Сиділи навпроти мене дві жінки похилого досить віку та розмовляли. Я ж стала невільним свідком цього діалогу.
Жінка в фіолетовій спідниці бідкалася жінці в коричневій сукні на те, що вона дає гроші на виховання старшої онуки.
-Ще залишилося трохи почекати. Катьці вже майже шістнадцятий рік! Ще два роки і нарешті я вільна від неї. Там вже якось сама вправиться.
-Ну як вона до ВУЗу захоче вступати, то не допоможеш чи що? Це ж твоя внучка.
-Сама нехай вступає! Бач, ще допомагати їй. Хай сама все робить. І на роботу най одразу йде. Всі так жили, ми так вчилися і вона поживе та повчиться. Не так вже й важко суміщати роботу та навчання.
-Ой, ти ще скажи, що тобі батьки не помагали, чи що?
-Та яке? Лише якусь там двадцятку дадуть в місяць та й усе. Ну і ще може якусь картоплю і закрутку дадуть.
-Слухай, не треба тут прикидатися. Тобі всякого м’яса давали, сиру, сметани, тушонку з салом давали. Чи хочеш сказати, що то не тобі в гуртожиток сумками те все возили? Що тобі, що брату. Я то добре пам’ятаю. А ти онуці рідній не допомагаєш.
-Батьків має? Має, от xай і помагають.
-Ну так один з батьків твій син. Платить він аліменти на Катю?
-Я виплачую, а не він.
-А це як так вийшло?
-Та домовилася я з першою невісткою, що не буде вона до суду подавати, а я буду справно що місяця платити замість Антончика мого.
-То виходить скільки вона вже в розлучені? Сьомий рік? І він так і ні разу не платив?
-Та платив. Два рази. Але взагалі-то чого це він має платити? В нього ще від другої дружини дитина є!
-Ага, з тою що він також розвівся?
-Та так.
-І тільки не кажи, що знову перша невістка винна…
-Ну а хто, Люда? Хто, як не перша невістка? Саме після відносин з нею він став таким! До того ж був золотим хлопчиком!
-Так твоя перша невістка вже заміж вийшла, ще одну дитину народила і все добре в них з чоловіком. Бізнес відкрили, закордон часто літають відпочивати. Не відмовляють собі ні в чому. А з твоїм Антоном нічого крім пляшок від спиртного та синяків і ребер переламаних не знала вона. Вона довго те все терпіла. Твоя онука старша в три роки заїкалася, ледве в логопеда виправили це. Ти тут мені будеш розповідати, який в тебе прекрасний син і як його зіпсувала невістка?
-… Ти звідки це все знаєш то?
-Невістка моя дружить з твоєю першою, вони прямо сім’ями дружать, часто разом відпочивають.
-Ясно.
-А мій син, пам’ятаєш? Мій то твого Антона на роботу хорошу влаштував. Так що зробив Антон? Правильно – як тільки отримав першу зарплату, то одразу почав пити і більше на роботу не з’являвся. А зараз замість нього на роботу охоронцем твій чоловік ходить? От для чого? Побув би твій Антон без грошей і підтримки, може б перестав пити. А так він знає, що ви за нього все зробите, гроші дасте, борги віддасте і все в нього буде добре. А з цією новою жінкою, з якою він зійшовся і знову нещодавно розлучився? Він таким добрим прикинувся. І навіть не пив. Ти знала все, але не попередила дівчину. Чому?
-А що, мала? Я ж то була впевнена, що він тепер перестане пити. Потім вони побралися, а потім і дитя народилося. Думала, що зміниться. Але гості прийшли, вся родина. От Антончик і не втримався та зірвався. Це все через тих клятих гостей.
-Звісно, і гості винні в тому, що ця дівчина з дитям на руках тікала через пів міста в одній нічній сорочці. Саме гості, не Антон. Ага. Та-так. Розказуй.
-Та не перебільшуй! Теж мені, страждалицю знайшла! Це ще не факт, що дитина мого синочка. Я точно впевнена, що нагуляла вона.
-Мда. А ти з онуком хоч бачишся, що так впевнена, що не Атона син. Я бачила ого, дуже схожий.
-Не бачуся і не хочу бачитися. Як з ним, так і з Катькою. Не породисті вони, як ми. А от діти моєї донечки – от то наша порода. А від інших онуки мені не онуки.
-Ти здуріла чи що? Як так? А те, що їх зробив і твій син теж, тебе не хвилює? Я можна взагалі поділяти онуків на «від доньки» і на «від сина»?
-Ось так і ні як не інакше. Це правильно.
-Дивна ти. Для мене всі онуки однакові, як і діти.
-Це лише твоя думка. Не нав’язуй її мені.
Після цих слів жінка в фіолетовій спідниці встала, гордо відкинувши голову та пішла. А жінка в коричневій сукні глянула на мене та, побачивши моє шоковане обличчя від почутої історії, запитала:
-А ви розділяєте дітей на «дітей доньки» та на «дітей сина»?
-Ні, це ж безглуздо.
Жінка лише тепло посміхнулася та пішла, наспівуючи якусь стареньку пісню…
