Ми з братом дуже дружили в дитинстві. Та, хоча ми були двоюрідними, насправді відчувалося, що рідна сестра мені не така близька, як Владислав. Можна сказати, що ми виросли разом та розуміли один одного без слів. Кожного літа ми приїжджали до бабусі в село та цілими днями займалися різними цікавими справами: купалися у річці, ходили в ліс, розводили багаття.
Моя сестра Анжела була повністю міською панянкою та не розуміла що можна робити в селі окрім як місити болото. Вона надавала перевагу проводити літо з подружками у місті. Подружки Анжели були такими ж білоручками, як і вона.
Роки йшли, бабуся не молоділа. Одного разу вона сказала, що заповість будинок нам зі Станіславом. Ми дуже зраділи, адже ми дуже любили перебувати в селі, проте побажали бабусі довгих років.
Час йшов, ми зі Станіславом підросли. Сталося так, що в компанії ми познайомилися з хорошими дівчатами, майже одночасно почали зустрічатися з ними. Часто ходили на подвійні побачення. Нам було весело та цікаво разом.
Згодом Анжела вийшла заміж та переїхала від батьків. Я залишився жити з ними в нашій однокімнатній квартирі.
А потім не стало бабусі. Це була велика втрата для всіх. Через пів року ми вступили в право спадку.
Владислав сказав, що хоче одружуватися та йому немає куди привести наречену тому, що він, як і я, проживає в однокімнатній квартирі з батьками. Я сказав, що я теж маю намір одружитися та у мене аналогічна ситуація. Вперше за все наше життя між нами з братом виникли непорозуміння. Наші батьки теж між собою перестали ладнати. Кожен відстоював права своєї дитини.
Через продаж будинку проблему було доволі важко вирішити, бо сума виходила зовсім невелика. На неї не можна було купити навіть кімнату в гуртожитку. Разом жити в бабусиній хаті ми більше не хотіли. Дитячі мрії втратили свою актуальність. Наші наречені з обох боків тиснули на нас із Владиславом.
Потім брат вирішив вдатися до заборонених методів та сказав усім, що його наречена вагітна та вони вже подали заяву в РАЦС. Таким чином він вирішив випередити нас з Софією. Моя наречена не була вагітна та, навіть якби це було так, я не став би спекулювати її становищем, бо вважаю, що це нечесно.
Владислав доволі швидко одружився та вони переїхали в будинок бабусі. Я сказав, що він повинен віддати мені мою частку грошима, якщо хоче тут жити, брат проігнорував мої слова. Мені нічого не залишалося як подати на нього до суду.
Всі родичі озлобилися на мене, сказали, що я чиню неправильно. А що ж тут неправильного? Я відстоюю свої права.
Поки тривала судова тяганина, живіт Тетяни, дружини Станіслава, так і не виріс. Владислав пояснював це тим, що у неї така будова тіла та дитина маленька. Тетяна лише скривилася від його слів. Очевидно було, що вони щось приховують.
Суд постановив, що Владислав повинен віддати мені мою частку. Були оформлені відповідні документи, в яких було зазначено в який термін брат має повернути мені гроші. Це остаточно всіх посварило.
А потім Владислав з Тетяною розбіглися. З’ясувалося, що він нас усіх дурив. Тетяна не була вагітною. Жінка взагалі не могла мати дітей, вона не витримала життя в брехні та подала на розлучення. Брат не поспішав з’їжджати з будинку та продовжив там жити. Мені ще поки не віддав ні копійки.
Що далі буде – я не знаю.
