Мої сусіди Софія і Богдан дуже довго працювали за кордоном. Мали там добру роботу, гарну зарплатню. Приїжджали додому один раз у рік, хоча вдома росли з бабусею і дідусем їхні діти. Дівчинка і хлопчик вже давно звикли жити без батьків, ходили до школи, допомагали бабусі по господарству. Звичайно, батьки матеріально забезпечували всі їхні потреби.
Будинок у них був гарний, двоповерховий. Це ще дідусь з бабусею збудували. А Софія з Богданом намагалися зібрати гроші для кращого облаштування будинку, для того, щоб забезпечити дітям достойне життя у майбутньому. Окрім того, хотіли дати дітям престижну освіту.
Спочатку, поки батьки були ще в силі, Софія почувала себе впевненою. Вона знала, що вдома все добре, діти під контролем. Але батьки старіли з кожним роком, хворіли, важко було ладнати з дітьми. Одного дня мами нестало. Батько залишився сам. Ще якийсь час він сам намагався доглядати за будинком, але ставало щораз важче.
А що діти? Діти вчитися не дуже хотіли, а коли підросли, допомагати по господарству зовсім відмовилися. Любили відпочивати, гуляти з друзями, а найбільше — сидіти у телефоні. Вони зранку до пізньої ночі не зводили очей зі смартфона. Коли старий дідусь уже не міг з ними давати раду, змушені були повернутися додому батьки-заробітчани.
Софія побачила вдома невеселу картину. Діти її не розуміли та не сприймали її зауваження. Старий батько був хворий, занедбаний і змучений. Потрібно було все змінити й багато працювати, щоб навести лад навколо.
Софія з Богданом взялися за роботу. Вклали немалі гроші. Коли в будинку вже було більш менш нормально, взялися за дітей. Але тут виявилося, що надто пізно. Хотіли дати їм гарну освіту, але знань не було, а до репетиторів ходити діти не хотіли. З цього приводу часто виникали непорозуміння, сварки, а іноді скандали.
А що батько? Йому виділили маленьку кімнатку у літній кухні. Йому не дали права заходити в будинок, бо там він може щось забруднити. Він не має доступу до води та теплого туалету. Йому поставили старе ліжко і поламаний стіл. А він так колись любив дивитися телевізор, слухати новини. А тепер до телевізора доступу немає.
Ще донедавна, залишившись без дружини, він сам собі прав одяг, готував їжу і собі, і дітям. А зараз йому щось дадуть і він те мусить їсти, бо сам не може купити, чи приготувати. А найголовніше те, що діти звинувачують їх у всіх бідах зі своїми дітьми. А саме, що з дітьми так важко порозумітися, що вони не хочуть працювати, що вони зухвалі та цинічні.
І як пояснити їм, що дітей треба було виховувати з дитинства. Треба не спати ночами, коли хворіють. Радіти успіхам і плакати, коли їм боляче. Тоді діти будуть довіряти тобі й ділитися своїми почуттями.
Але старого батька ніхто не чує. А недавно, у черговій сварці з дітьми, Софія почула, що “на старість теж буде жити там, де живе зараз дідусь”. Ось так. Саме час задуматися над своєю старістю. Бо батько з матір’ю колись всі свої сили віддавали своїм внукам, а зараз самі потребують догляду і турботи.
