Мене звати Ольга Дмитрівна. У мене є троє внуків. Моя невістка спершу народила двійнят, а через чотири роки ще й хлопчика.
Чесно кажучи, я рідко навідуюсь до внуків. Подарунки та смаколики передаю через сина.
Але нещодавно трапилося г0ре: сильно занедужала моя невістка, забрали у лікарню. Постало питання, куди дівати дітей? Остап на роботі. Довелося мені їхати і піклуватися про них.
З двійнятами, Михайлом і Світланою проблем не виникало. Налила молока, манку зварила, варенням полила і діти ситі. Окрім Марка, чим його годувати я поняття не мала.
Не довго думаючи, я вирішила зателефонувати невістці в лікарню. Я дуже не хотіла цього робити, але ж не буде онук весь день голодний сидіти? Якщо я запитаю в невістки, чим погодувати Марка, то трагедії не станеться.
Знаєте, чому я так вчинила? Ось в чому справа, давним давно, коли мій син ще пішки під стіл ходив, моя свекруха дала мені один дуже важливий життєвий урок. Років вже минуло дуже багато, але те, що тоді трапилося, я ніколи не забуду.
А сталося тоді ось що.
Моя свекруха мені дуже допомагала, коли я народила сина. Навіть відпустку на роботі взяла, щоб мені не було важко одній з дитиною. Свекруха дуже шкодувала мене, і вночі, коли Остап плакав встала до нього лише вона. Чоловік в цей час був загружений на роботі, ще й постійні відрядження. Я так за ним сумувала.
Коли я нарешті відійшла від родів і мій організм вже зміцнів, то я відчула, що вільна, почала гуляти з друзями, ходити в кафе та кіно. Звісно, моя свекруха була не в захваті від цього, вона дуже тактовно і м’яко, але з ноткою сторогості, почала мене вчити самостійно піклуватися про дитину. Оксана Петрівна навчила мене усьому: як годувати, як пеленки міняти, ба, навіть, як масаж робити.
Мені ці науки були не до душі. Я була ще такою молодою, мені хотілося розважатися, а не дитині масаж робити. І одного разу, я не витримала і сказала свекрусі:
— Мені таке життя не вподоби. Юра постійно на роботі, постійно зайнятий! А я повинна сама вдома сидіти з дитиною!
—Як ти смієш таке говорити? Думаєш Юрі легко? Він днями і ночами працює, не покладаючи рук, щоб ви жили у достатку! Хіба ти цього не розумієш?
— Мені це не подобається. Всі гуляють, відпочивають, розважаються. А я, неначе пташка в клітці. І ви мені стали менше допомагати! Якби я знала, що так буде, то взагалі б не народжувала дитину! – розгнівалась я.
—А тебе хтось просив народжувати? Я і так з ніг збиваюся, аби тобі допомогти! Та, якщо ти цього не цінуєш, то я більше тобі допомагати не буду! – відповіла мені свекруха і пішла.
Пройшло лише кілька днів, а я вже усвідомила, якої помилки допустилася. Без допомоги свекрухи було дуже важко. Я щось натворила і Остап потрапив у лікарню. Я була готова на все, лиш б врятувати життя сина і щоб він пошвидше одужав, тому я переступила свою гордість і зателефонувала свекрусі. Я попросила у неї вибачення, сказала, що була не права і заявила, що потребую її допомоги.
Мені стало зрозуміло, що я поводила себе некрасиво і невиховано, тому назавжди запам’ятала свою помилку.
Я не хочу, щоб все знову повторилось. Ось чому я подзвонила до невістки. Вона мені все пояснила і я все зробила, як має бути.
Слава Богу, але через деякий час невістка одужувала і її відпустили з лікарні. Ті дні, які я провела з онуками, пішли мені на користь. Я дуже прив’язалася до них і зрозуміла, як сильно я їх люблю.
Зараз я набагато частіше приїжджаю до них. Ми разом йдемо гуляти та гратися. Тим самим, я даю своїй невістці час для себе: час відпочити і привести себе в порядок.
Наші стосунки стали набагато теплішими, а внуки з радістю чекають, коли я приїду в гості і зустрічають міцними обіймами. Ох, як це прекрасно!
Даремно, я не робила цього раніше. Добре, що вчасно схаменулася і вчинила правильно.
