А ти мені подобався…
Соломія вийшла з офісу й підійшла до машини на стоянці. Капот і лобове скло були вкриті тонким шаром снігу. Вона сіла в авто й першим ділом увімкнула пічку, щоб прогріти застиглий за день салон. Потім складників змахнула снігову пилюку з лобового.
Вона виїхала з парковки й влилася у потік машин. Але рухотів постійно гальмувався, доводилося стояти на світлофорах, у заторах. Здавалося, усі авто міста зібралися в одному місці. Проїжджаючи повз торговельний центр, Соломія вирішила заїхати та перечекати пік у магазині, заодно подивитися новорічні товари – може, щось знайде на подарунки.
Та й на стоянці машини стояли щільною стіною – жодного вікна, щоб втиснутися. Дівчина вже пошкодувала, що заїхала сюди – краще б залишилася на дорозі, хоч і повільно, та рухалася. Не одна вона вирішила провести час з користю.
Раптом у дзеркалі заднього виду спалахнули фари – позашляховик виїхав з ряду та почав здавати назад, немов поступаючись їй місцем.
У торговому центрі було повно людей, суєтно, спекотно. Соломія розстебнула пальто, послабила шарф і пішла повз стелажі. Від барвистих іграшок, мерехтливих гірлянд і метушливих людей рябило в очах. Вона поклала в кошик кілька яскравих кульок, двох срібляких оленят на ялинку, рушники із Дідом Морозом у подарунковій упаковці, кілька келихів для шампанського із побажаннями…
Додому розбере, що кому дарувати. Для мами й чоловіка купить щось серйозніше, а знайомим підійдуть іграшки для настрою. Соломія стала в чергу до каси, втомлена від галасу. Погана ідея – приїхати сюди в п’ятницю ввечері. Можна було завтра зранку, коли всі сплять.
Нарешті її черга. Пробиваючи товари, дівчина з жахом зрозуміла, що набрала забагато. Та й, схоже, це не аварія.
Вона відійшла від каси, застебнула пальто й вийшла, обережно тримаючи пакет, аби ніхто не розчавив іграшки.
— Соломія!
Вона не одразу зрозуміла, що це до неї, й продовжувала йти.
— Гаврилюк!
Почувши дівоче прозвище, дівчина зупинилася. Але люди налітали на неї, штовхали. Вона відійшла вбік і озирнулася, шукаючи того, хто кликав.
— Привіт, Соломія, — почулося збоку.
Вона повернула голову й вирізала чоловіка з бородою. Маленька чорна шапка насунута на лоб. Він усміхнувся, і дівчина помітила, що в нього немає одного переднього зуба. Одягнений неохайно. «Цей бомж не може бути моїм знайомим», — подумала вона.
— Не впізнаєш? — спитав чоловік. — А я тебе відразу пізнав. Виглядаєш на мільйон, — він засміявся.
Щось у його голосі здалося знайомим, але вона не могла згадати.
— Ми вчилися разом у школі. В одному класі. — нагадав він.
— Богдан?! — здивовано видихнула Соломія. Вона хотіла запитати, що з ним сталося, чого він дійшов, але соромилася.
— Я, — сказав він, знову показавши проголен. — Сильно змінився?
— Так, — кивнула вона. — Що з тобою трапилося? — Все ж спитала.
— Довго розповідати. Може,
