Мамо, ну годі вже! роздратовано кинув Роман, навіть не відриваючи погляду від смартфона. Я ж кажу, я зайнятий!
Зайнятий! Галя Петрівна плеснула мокрою ганчіркою по столу. Сорок років тобі незабаром, а поводишся як школяр! Романе, прошу тебе, заїдь до бабусі. Вона вчора дзвонила, скаржилась, що погано почувається!
Мамо, в мене зустріч за годину! Важлива зустріч! Роман нарешті підвів очі на матір. Заїду пізніше, ввечері чи завтра.
Завтра, післязавтра… Галя Петрівна сіла на стілець навпроти сина, знесилено зі здохом. Твоя бабуся вісімдесят три роки живе, а ти завжди знаходиш причини не відвідати її.
Та не заспівуй це! Роман підвівся, засунув телефон у кишеню. Я працюю, розумієш? Заробляю гроші! А не як деякі, що тільки вміють нудити!
Галя Петрівна здригнулася від синової грубощі, та мовчала. Вона звикла до таких розмов. Роман завжди був різким, особливо коли справа стосувалася родинних обовязків.
Гаразд, тихо мовила вона. Тоді я сама поїду. Тільки ось біда машина в ремонті, а автобусом добиратися дві години в один бік…
То й що? Роман натягав куртку. Поїдь автобусом, що такого? Чи виклич таксі!
На таксі дорого, сину. Пенсія мала, ти ж знаєш.
Знаю, знаю! Роман вже стояв у дверях. Слухай, мам, давай поговоримо потім? Я справді поспішаю!
Двері захлопнулися. Галя Петрівна лишилася сама на кухні, де досі висів запах борщу, що вона варила для сина. Роман навіть не доторкнувся до їжі.
Жінка підійшла до вікна, дивилася, як її син сідає у свою нову Škoda. Гарна, дорога машина. Роман пишався нею, часто розповідав знайомим про її переваги. А от матір до бабусі відвезти не може часу бракує.
Галя Петрівна дістала із сумки потертий гаманець, перерахувала купюри. На таксі до бабусі справді дорого. Довелось їхати автобусом.
Вона взяла торбу з гостинцями для свекрухи, завязала голову вишитим рушником і вийшла на вулицю. До автобусної зупинки було хвилин пятнадцять ходьби. Галя Петрівна йшла не поспішаючи, іноді зупиняючись, щоб перевести дух. Серце останнім часом часто давало про себе знати, але до лікарів вона не зверталася. Не було коли, та й шкода було грошей.
На зупинці довелося чекати півгодини. Автобус приїхав переповнений, Галя Петрівна ледве проштовхнулася всередину. Їхати довго, з пересадкою. Молодь сиділа у навушниках, упявшись у телефони. Ніхто не поступався місцем літній жінці.
Нарешті вона дісталася до села Орів, де жила бабуся Романа. Старенька хата стояла на околиці, оточена запущеним садком. Галя Петрівна відчинила калітку, пройшла стежкою до сіней.
Бабісю! покликала вона, стукаючи у двері. Це я, Галю!
Двері відчинилися не відразу. Ганна Богданівна, мати покійного чоловіка Галі Петрівни, стояла на порозі, спираючись на паличку. Старочка помітно схудла з минулої зустрічі.
Галюню! зраділа вона. Як добре, що приїхала! Заходь, заходь!
Як почу, бабусю? Галя Петрівна обняла свекруху, поцілувала у щоку. Чого ти така худесенька стала.
Та що там почувати… Ганна Богда
І сидячи за кермом новенької машини, Ігор відчув, як його душить важке усвідомлення: останній шанс сказати бабусі подяку вже раз назавжди втрачався в минулому, і він не дозволивши собі встигнути.
