Коли я дізналася, що хлопець, якого я кохала одружується з місцевою красунею, то не змогла цього витримати. Тоді я поїхала до міста та вирішила, що вийду заміж за першого, хто запропонує. Згодом зрозуміла, що це була моя не найкраща ідея.
Володимир виявився зрадником та гульвісою. Остаточно розчарувавшись в чоловіках, я повернулася до рідного міста та влаштувалася працювати в продуктовий магазин. Знайомі розповідали, що в Олексія з Іванною все добре, він працює на роботі, а вона чекає його вдома. Іванна донька директора заводу та ніколи не працювала, бо вважала, що вона не створена для роботи.
Якось по закінченню робочого дня до мене в магазин прийшов Олексій та колишні почуття знову прокинулись. Чоловік був не в гуморі та вирішив придбати пляшку коньяку. Я розрахувала його та запитала чи йому ще щось потрібно. Олексій важко зітхнув та сказав, що йому потрібно з кимось поговорити. Я сказала, що у мене через декілька хвилин закінчується зміна та він може провести мене додому, от і поговоримо.
Ми йшли парком та чоловік довго не міг почати свою розповідь. Нарешті він почав говорити:
– Та дружина моя Іванна геть знахабніла. Після того, як не стало її батька, вони з тещею впали мені на шию та ноги звісили. Тепер я єдиний годувальник в сім’ї. Ні Іванна, ні теща працювати йти не хочуть, їм лише дай витрачати зароблені мною гроші. Ні готувати, ні прибирати вони не навчені, цілими днями байдикують, а коли я приходжу додому з роботи, то навіть вечері немає. Кажуть, що не наймалися мені в кухарки. Я готую собі сам. А якщо почну щось їм про це говорити, то кажуть, що я в їхньому домі на пташиних правах та вони в будь-який момент можуть мене прогнати. Я вже не можу так жити.
– Так, дійсно складна ситуація. А ти не хотів би провчити дружину з тещею?
– Як?
– Я можу тобі допомогти. У мене двокімнатна квартира, поселю тебе в одній з кімнат, всім скажемо, що ми зустрічаємось, а вдома будемо жити як сусіди.
Олексій задумався, а потім сказав:
– Можливо, ти маєш рацію, але це для мене трохи незвично.
На цьому й попрощалися. Наступного дня до мене в магазин прийшов Олексій з речами:
– Твоя пропозиція ще в силі?
– Яка? А, так. А що?
– Я почекаю тебе після роботи та дорогою розповім, добре?
– Так, домовились.
Олексій поклав свої речі в підсобці та поки я була на роботі він мені в усьому допомагав. Сьогодні якраз привезли новий товар та Олексій допоміг його розвантажити. Коли робочий день закінчився, ми вирушили додому.
– Ну, розповідай, – сказала я.
– Приходжу я додому, а Іванна з порогу до мене: “де гроші?”, а я у відповідь; “де вечеря?”. Тут вона як розійшлася, кричала, що викине мене на вулицю як непотрібне кошеня, долучилася її мама, казала, що я ніхто та звати мене ніяк. От я й сказав, що йду. Вони спочатку подумали, що я їм погрожую, але коли я почав збирати свої речі, то стали мене знецінювати, мовляв, кому ти такий потрібний. От я й прийшов до тебе. Надіюсь, твій план спрацює.
За цією розмовою ми прийшли додому. Я розігріла вчорашній борщ. Олексій з’їв усю тарілку з великим апетитом, попросив ще. Я ще не бачила, щоб так їли мій борщ. Я постелила йому в меншій кімнаті. Та з наступного дня ми почали втілювати мій план в життя. Містечко у нас невелике та скоро звістка про те, що Олексій покинув дружину заради продавчині дійшла до Іванни.
Тим часом ми з Олексієм з кожним днем все більше зближувалися та легенда про те, що ми зустрічаємось стала правдою.
Несподівано для всіх до мене додому прийшла Іванна, хотіла повернути Олексія. Тоді ми зрозуміли, що наш план спрацював, але Олексій нікуди не пішов. Скоро він розлучився з Іванною.
Зараз ми уже п’ять років як одружені, маємо двох дітей.
