Я уже давно сприймала свого чоловіка як належне. Я вважаю, що так і має бути в сімейному житті. Якби моє серце щоразу вискакувало з грудей коли я бачу Василя, то я б довго так не витримала. З часом почуття згасають та переростають у звичку. От і ми з чоловіком жили наче брат та сестра. Щовечора ми поверталися додому з роботи, вечеряли та кожен йшов займатися своїми справами.
У мене зразковий чоловік за всі роки нашого сімейного життя я жодного разу не ловила його на невірності. У мене навіть в думках такого не було. Усі подруги бідкалися на те, що їх чоловіки мають таємниці, а я їх зовсім не розуміла, бо у мене такого не було.
Уже довгих тридцять років ми були разом. Василь все робив для мене, хвилювався за моє самопочуття, не навантажував зайвий раз мене роботою. Бувало навіть таке, що він сам готував вечерю якщо я була надто втомлена.
Діти давно вже переїхали від нас та після того, як ми залишилися з Василем сам на сам, я зрозуміла, що нам більше немає про що говорити. Раніше у нас була купа проблем, які потрібно було розв’язати, а тепер все стало нудним та нецікавим. Дім-робота-робота-дім.
Ми навіть спали в різних кімнатах. Мені було так зручно. За характером своєї роботи я часто спілкуюся з людьми та коли я повертаюся з роботи, мені не хочеться ні з ким розмовляти. Ще я полюбляю після роботи прийняти гарячу ванну та зайнятися його, слухаю заспокійливу музику та в такі моменти мені не хочеться, щоб хтось мені заважав.
Та раптом я наче прокинулась від довгого сну. Одного разу в вихідний, Василь був у магазині, а до нас зайшла наша сусідка Марія. Вона звернулася до мене:
– Доброго ранку, сусідко! А Василь вдома? Він сьогодні мав прийти до мене прибити поличку, я на тому тижні його просила та ми домовилися на сьогодні. Я спекла пиріг з яблуками як він любить. Передай йому, будь ласка. Я чекатиму.
Марія посміхнулася та побігла вверх по сходах. Що це було? Мій Василь має йти до якоїсь жінки та вона буде годувати його пирогом, який спекла для мого чоловіка?
Я не могла знайти собі місця та з нетерпінням очікувала коли прийде Василь. Мені не давала спокою ця ситуація. Цікаво що Василь мені про це скаже.
– Які у тебе на сьогодні плани? – запитала я у Василя.
Він аж здригнувся:
– Це ти зараз мені сказала?
– А ти тут ще когось бачиш? Відповідай на запитання.
– Що це з тобою?
– Все нормально, – сказала я та повернулася до вікна, щоб чоловік не побачив як у мене сіпається око від нервів.
– Маю сусідці допомогти прибити полицю, а потім буду прибирати в гаражі, а що?
– А пиріг коли будеш їсти?
– Який ще пиріг? Ти спекла пиріг? Де він? – Василь озирнувся у пошуках пирога.
– Не я, а сусідка, якій ти маєш допомагати. З яблуками, як ти любиш. Звідки Марія знає які пироги ти любиш?
– Смішна ти.
– Нічого смішного. Давно це у вас?
– Що?
– Ну давно ти ходиш до Марії їсти пироги? Вона жінка вільна, зголодніла за чоловічим товариством.
– Не вигадуй, нічого немає. Я не міг їй відмовити. Мені приємно, що через стільки років разом ти ще й досі мене ревнуєш.
– А ось і ні, ще що вигадав?
– Ревнуєш-ревнуєш, не намагайся мене обманути, я знаю тебе вже пів життя.
Василь посміхнувся, підійшов до мене та обійняв. А я подумала, що дійсно, якби не цей випадок з сусідкою, то я б і далі сприймала свого чоловіка як предмет інтер’єру.
