Вийшла одна Марта заміж за Олега. Народили вони з ним сина, якому вже п’ять рочків. Виходячи заміж Марта отримала не тільки прекрасного, люблячого, доброго та поважливого чоловіка, а ще й злу, нахабну свекруху Лідію Петрівну, яка не вважала Марту достойною її сина та завжди ображала та цькувала жінку.
Всяко називала свекруха невістку: і нездарою, і дурною, і жінкою без мозку, і нечупарою та й взагалі найгіршою в світі мамою. Але хитрою була Лідія Петрівна, завжди ображала Марту лише тоді, коли сина немає вдома. А перед Олегом найсвітліша та найкраща в світі мати та свекруха. І саме через таку її поведінку Марта не наважувалася пожалітися чоловіку, бо ж боялася, що він не повірить і стане гірше відноситися до дружини.
Вона спеціально нав’язувалася в гості, коли онук Андрійко та невістка залишалися вдома самі. От тоді то вона і відігравалася на Марті як тільки хотіла. І часто вживала дуже нецензурні слова. Виїсть так Марті нерви та мозок, виїсть, а потім йшла з онуком бавитися. Його вона страшно любила, бо ж схожим був на її Олежика. Хоча певно, якби народилася дівчинка, або хлопчик схожі на Марту – не любила б так само як і невістку.
Марта терпіла усе це, але нічого не могла вкоїти. І жили вони так собі далі. Але сталося свято одне, після якого Лідія Петрівна стала ідеальною свекрухою. Як таке чудо могло трапитися, запитаєте ви? А я вам відповім. Влаштовували ювілей Олега. Запросили на свято двадцять гостей. Марта як бджілка працювала на кухні, готувала, прибирала, накладала на стіл. А потім ще й гостей обслуговувала.
А Лідія Петрівна була дуже задоволена, що невістка спокою не має. Подобалося їй бачити як така нелюбима нею жінка мучиться. Сидять всі, розмовляють, їдять. Святкують одним словом. І тут маленький Андрійко, в свої горді п’ять з половиною рочків, вирішив, що він вже достатньо дорослий, щоб вести розмову з дорослими. Виходило в нього так собі. Перебивав, говорив та де не треба і в загальному заважав. Лідія Петрівна намагалася заспокоїти онука, але в неї це геть не виходило.
Тоді втрутився Олег. Він не сварив хлопчика, а вирішив його відволікти, бо ж дитина просто хотіла спілкування, тому сварити за це не можна.
-Андрійко! Сонечко. Дивися, всі гості, які прийшли сьогодні, подарували мені подарунок, бо ж в мене день народження. А ти не подарував. І тепер таткові сумно через це.
-Всі подарували? А мамуся? – запитав Андрійко.
-І мамуся також.
-А що, навіть бабуся Ліда подарувала? – дуже зацікавлено уточнив маленький.
-Ну звісно ж, вона ж моя мама!
-Ого! А я тобі нічого не підготував… – засмучено пробубнів хлопчик.
-Тоді давай ось так зробимо: намалюй мені малюнок. Будь яку, яку захочеш. Можеш малювати олівцями, фломастерами, фарбами. Але зроби це для мене будь ласка. Я обов’язково потім повішу цей малюнок в рамку і він стане картиною в нашому домі, погодились?
-Так! Так! Я зараз все зроблю! Я намалюю для татка картину! – зареготав Андрійко та хутко побіг до своєї кімнати створювати свій дитячий шедевр.
Гості пореготали з такої поведінки Андрійка, бо це справді була дуже мила ситуація, а жінки похвалили, що він так з любов’ю та розумінням відноситься до свого сина. Олег пояснив гостям, що розуміє, що Андрійко ще дитина і мало що розуміє про цей світ. Малий хоче спілкуватися та дізнаватися нове, тому не можна його сварити, а лише пояснювати та направляти. А ще Олег пояснив, що скоріш за все «картина» без з танками, бо ж часто син сидить та грає разом з татком такі відеоігри.
Пройшло пару годин і до кімнати, де відбувалося святкування забігає Андрійко з готовим шедевром. На малюнку і справді були люди. І над людьми були такі «хмарки» для їхніх слів. А в них коряво, але чітко зрозуміло написані слова, якими Лідія Петрівна називала Марту. І то були слова з добірної лайки.
Олег взяв малюнок, насупив брова та запитав, де він почув такі слова, бо ж ні він, ні мама не використовують такі. Андрійко не довго думаючи і без долі підозр відповів:
-А я чув, як бабуся так мамусю називає, коли тебе вдома немає. Багато разів. А мамуся потім багато плакала в кімнаті. Я бачив сльозки в очках мамусі. Тому подумав, що в поганих людей такі з рота вилітають.
Всі затихли. Лідія Петрівна сильно рознервувалася, бо ж її розкрили, і почервоніла до кольору стиглих томатів, що дозрівають на грядках. Свято після цього вже було не те. А опісля нього Олег провів бесіду з дружиною та матір’ю. Але окремо. Знав, що Мартаина скоріш за все перед Лідією Петрівною не скаже правду, якщо вона мовчала до сих пір. А потім провів виховну бесіду з матір’ю.
З тих пір Лідія Петрівна не займає Марту та старається приходити лише коли син є вдома, або по потребі. Зате Марта тепер не страждає від нападок свекрухи, а Андрійко не чує такої брудної лайки. А ця стара жінка ж працювала колись з дітьми молодших класів…
