Маю двох дітей, сина та дочку, й виховувала наче обох однаково й нікого з них особливо не вирізняла й не припідносила, а виросли дві абсолютно різні людини.
Чоловік покинув нас через коханку. Історія стара як світ, секретарка так старанно працювала, що опинилися в ліжку свого начальника. Прийшов Ігор ввечері додому валізи пакувати зі своїм: «Пробач, так вийшло. Її люблю, тобі залишаю квартиру. Дітям допомагатиму, аліменти платитиму». З того всього правда була лише про квартиру й на тобі спасибі.
Довелося мені з декрету виходити, віддала Аню в садочок у чотири роки, Михайло тоді в 9 клас перейшов. Моєї зарплатні катастрофічно не вистачало. З того, що я отримувала ми могли оплатити комунальні послуги, купити продукти й чекати наступного місяця. Добре, що Міша не зривався. Я так за це хвилювалася, підлітковий вік, як-не-як. Натомість син влітку заробіток собі шукав.
Брався за будь-яку роботу. На ринку працював, ящики розвантажував, кур’єром був. ЗНО здав непогано, але навчатися не пішов. У нас не було грошей, але я казала, що знайду, позичу, візьму кредит. Михайло стояв на своєму. Виходить пожертвував своїм майбутнім заради матері й сестри.
Добре хоч дочка жила, не знаючи біди. Брат для неї ніяких грошей не шкодував, іграшки купував, плаття, гуртки оплачував. Аня захотіла вивчитися на юриста. Гроші це не маленькі, а Михайло сказав, що в столицю поїде, на будівництво. Там гроші гарні платять, тож він допомагатиме сестрі з навчанням.
Навіть не знаю, що б я робила, якби не син. Добре, що Аня й собі знайшла підробіток. Влаштувалася асистентом в юридичну контору. Телефонувала мені, розповідала, що робота їй подобається, практика дуже допомагає у навчанні і як приємний бонус зарплата. Хоч Аня й почала заробляти самостійно, Міша продовжував оплачувати її навчання до кінця 4 курсу.
Пішла дочка й у магістратуру, але тоді Міша зустрів Ксенію й попередив сестру, що більше платити не зможе, бо хоче одружитися. Аня тоді ще дуже розсердилася на брата, але чого ж їй сердитися й так стільки допоміг.
Син привів невістку у нашу квартиру. Вона така хороша дівчина, в усьому допомагає. Ми швидко порозумілися. Я не змушувала її нічого робити, бо одразу помітила, що дівчина вагітна. Через шість місяців після весілля я стала бабусею. Коли хрестили Богдана, Міша просив Аню бути хрещеною, а вона відмовила. Навіть не приїхала, бо у неї робота.
Взагалі після закінчення навчання дочка мало з нами спілкувалася. Від людей ми дізналися, що Аня купила собі квартиру, багато подорожує. Словом кінці з кінцями зводити не доводилося. Приїхала Аня аж через чотири роки до мене на ювілей. Ксюша тоді вдруге була вагітна. Подарувала мені дочка швейну машинку. Я завжди мріяла шити, виходить, що вона запам’ятала. Мені було дуже приємно.
Коли син з невісткою й онуком пішли на вечірню прогулянку, ми з Анею залишилися вдвох. Я сказала, що дуже нею пишаюся, вона зуміла так багато досягти у своєму віці. Запитала, як в неї на особистому чи є хто? Аня попередила, щоб я навіть не чекала. «Заміж виходити я не буду, а онуки у тебе й так є».
-Ти знаєш, що Ксюша знову вагітна? – запитала у дочки.
-Здогадалася! – якось різко відказала Аня. – Взагалі не розумію за що вони думають! Не мають власного помешкання, а дітей клепають.
-Для чого ти так, Аню? До речі щодо помешкання. Ти ж знаєш, що ця квартира належить нам трьом, але я подумала, раз у тебе вже є квартира, то може ти відмовишся від своєї долі на користь брата? Я хочу переоформити документи на Мішу.
Аня поглянула на мене й у її погляді було стільки люті, що мені стало ніяково.
-А я для тебе вже не дитина?! З якої радості я маю відмовлятися від своєї долі. Хочете переоформити квартиру – будь ласка, але спершу заплатіть мені за мою частку!
Дочка не залишилася, зібрала речі й поїхала до себе. Я проплакала усю ніч. Мені так було образливо. Не за себе, за Мішу. Аня прекрасно знає, що якби не брат вона б також не мала змоги навчатися. А коли вона була маленькою, Михайло для неї нічого не шкодував, жодного разу не відмовив. За всі ці роки він сплатив за її долю сповна. Не знала, що виховала егоїстку!
