Ми часто їздимо в село до батьків допомагати на городі, в саду, тому овочі й фрукти ми не купуємо зовсім. Їздимо завжди на машині, але коли машина була в ремонті, а батьки зателефонували, щоб терміново приїхали, вирішили їхати автобусом. Дорога займала десь приблизно хвилин сорок, але ми ще не знали, в який час потрібно вийти на зупинку. Загалом коли дізналися в який час, виявилось, що один автобус уже пішов, а другий буде під вечір. Вирішили їхати вечірнім автобусом і заночуємо в селі. Так і зробили, поїхали.
Людей в автобусі було не багато, тому місць для сидіння вистачило всім. А через те, що в селі всі люди знають один одного, то багато знайомих їхали цим рейсом. Розповідали новини, непомітно проходив час, за вікном стемніло. А їхали ми в осінню пору, тому в шість годин видно тільки дорогу попереду, де світять фари. Ми майже доїхали до нашого села, коли із заднього сидіння піднімається чоловік і питає у водія, де ми їдемо. Водій відповів яке село проїхали, і до якого доїжджаємо.
– Так, мені там потрібно було вставати, захвилювався чоловік. Водій зупинив автобус, і всі наперебій почали пояснювати, як і куди виходити тому чоловікові. Врешті вирішили, що на зворотному шляху, його висадять на потрібній зупинці, а наразі проїде весь шлях до кінцевої. Автобус рушив, а чоловік розповів, що їде з заробітків, майже добу в дорозі, тому задрімав, і як відреагують рідні, що автобус минув, а його немає.
Ми уважно дивились на дорогу, щоб і нам не проїхати свою зупинку, а потім, дома, розповідаючи батькам про пригоду, весело посміювались, що проїхали автобусом один раз і попали в пригоду. Довго говорили про того чоловіка, і як зустрінуть його дома так пізно.
Дружина сказала, що сподобалось їхати на автобусі, тому не проти, якщо ще виберуться якось, і обов’язково на вечірній рейс.
