Недаремно кажуть у народі, що молоде подружжя повинно жити окремо від батьків. Дві хазяйки на кухні не вживуться. Це я вже перевірив на власному досвіді.
Я і Анжеліка ще студентами були. Зустрічалися і вирішили одружитися. Житла у нас свого не було. Її батьки далеко жили, в іншому місті. Та і я був упевнений: чоловік має приводити дружину у свій дім. Мої батьки з задоволенням нас прийняли, адже у них трьохкімнатна квартира.
Але і навіть уявити не міг, чим це все закінчиться…
Спочатку все добре було. Але потім моя мати почала чіплятися до моєї дружини через усілякі дрібниці. За словами матері, Анжеліка не так прала, не так їсти готувала, не так посуд мила. Доводилося усьому вчити мою дружину. Мати щодня дорікала Анжеліці, що вона – невміла господиня, що нічого робити не вміє.
Моя дружина часто плакала. Тому я вирішив поговорити зі своєю матір’ю. Наша бесіда не дала ніяких результатів, бо вона продовжувала стверджувати, що Анжеліка – нечупара і погана господиня. Розмова з батьком також не допомогла.
Тоді я вирішив, що нам потрібно жити окремо від моїх батьків. Коли я повідомив свою думку батькам, мати влаштувала скандал. Вона заявила мені: якщо піду від них, то я більше їм не син.
Але я хотів вберегти свій шлюб. І зробив свій вибір.
Ми з Анжелікою з’їхали на орендовану квартиру. Для цього мені довелося перевестися на заочне навчання і влаштуватися на роботу. Моя дружина теж закінчила ВУЗ і почала працювати. Нам обом вдалося досягнути кар’єрного зросту. Згодом ми накопичили гроші і змогли купити житло. Тепер ми хочемо дитину.
Коли я залишив батьків, вони перервали зі мною усі зв’язки. Сумно, звичайно. Але я не шкодую. Адже ми з Анжелікою – два крила, які здатні летіти, поки тримаються разом. Вона – моя опора і підтримка. Мені пощастило з нею і я жодного разу не подумав, що вона невміла господиня. Все вона добре робить, а я їй допомагаю, бо теж намагаюся бути хорошим чоловіком для своєї дружини.
Тому я не шкодую, що не послухав батьківського наказу.
