Я пізня дитина у своїх батьків, вони довго не могли стати батьками й коли обом було вже за сорок то народився я. Я відчував безмежну любов від них, і мама і батько були готові на все, щоб я був щасливим. Я ж намагався бути гарним сином, добре навчався, завжди допомагав, слухався.
Після закінчення школи я поїхав навчатися в інше місто. Проте що вихідних я їхав до батьків. Коли отримав професію, то влаштувався на роботу, вже не мав змогу так часто до них їздити. Але тепер я міг купувати їм продукти, ліки та оплачувати комунальні. Коли два місяці тому не стало батька я на місяць брав відпустку і був з мамою. Вона трималася добре, тож я поїхав на роботу, зв’язок телефоном був постійно. Мама запевняла, що все в неї гаразд, я пропонував їй переїхати до мене, але вона відмовилася.
Та пригода що сталася зі мною два тижні назад дала мені зрозуміти, що мама так каже, щоб мене не тривожити. Того дня я пішов до магазину, щоб купити собі продуктів. Стояв уже в черзі до каси, попереду мене стояла старенька жінка, чимось схожа на маму. Я заглянув у її кошик і побачив, що там практично нічого не має. Тож взяв дещо від себе, передав дівчині на касу й оплатив все своєю карткою. Бабуся дуже довго дякувала, випадкові свідки сказали, що я хороша людина.
– Ага, прямо герой, своя мама на схилі років змушена копійки заробляти, а він тут доброчинця включив. – почув я позаду себе.
Коли розвернувся то побачив сусідку з маминого під’їзду, тітка Ліда славилася своїм лихим характером. Поки я зібрався з думками вона вже пішла. Повернувшись з магазина зателефонував мамі, вона почала заперечувати, сказала, що то тітка просто має такий характер, що не може пройти повз і нічого не сказати поганого.
І все ж я взяв два дні своїм коштом і поїхав до мами без попередження. Приїхав, а її немає в дома, я вирішив почекати. Повернулася вона пізно, я став розпитувати де вона була. І виявилося, що мама дійсно пішла на роботу, прибиральницею у пансіонат для літніх людей. Я був шокований, хіба ж я не зможу утримувати свою маму, навіщо йти працювати.
Мама спочатку не сказала причину, а тоді все ж озвучила чому вона у свої роки пішла працювати. Річ у тім, що вона не може знаходитися сама у квартирі ввесь день, а там вона має цікавих співрозмовників. До мене їхати не хоче, бо ж я цілий день на роботі, та й чуже місто.
От зараз я в роздумах, бо не хочу, щоб моя мама працювала. Але бачу, що їй необхідно спілкуватися з людьми. Що робити в такому випадку?
