— Чи розумієш ти, Мару́сько, що на таку, як ти, не беруть у шлюб, — сказав спокійно Олександр, — є жінки для кохання й хороших розваг, а інші – для чистоти до весілля. Ти ж не до них належиш.
— А що саме в мені тобі не підходить, Оле́кс? Я смачно готую, виглядаю чудово, в домі завжди чисто. Чи задовольняю я твої уявлення про жінку? — Маруся здивовано дивилась на чоловіка, якого вважала коханим.
— Ось саме це й погано! Ти вже «зіпсована». Зрозумій: таких, як ти, не беруть за дружин. З такими лише зустрічаються без зобов’язань. А одружуються з цнотливими дівчатами, які залишаються першими. Щоб була готова ногами чоловіка мити й тією ж водою пити, як у прислів’ї. — Олександр, задоволений останнім словом, відвернувся до стіни й захропів.
Тиждень тому Маруся сиділа в «Кав’ярні На Дніпрі» з подругами й ділилася планами: «Життя нарешті налагоджується. Тридцять — вже не дівчина, а кар’єра, квартира, авто, виглядаю чудово. Можна і шлюбу шукати, і дітей народжувати!» А ще був кандидат — ніби з мрії. Олександр, ніколи не був одружений, жив окремо, хоча квартиру купив разом з мамою. Чотирнадцять років старший, гарний, доглянутий, майже без шкідливих звичок, з серйозною посадою. Суцільне везіння.
Познайомилися на роботі: він прийшов до неї в стоматологічний кабінет пацієнтом, а вийшов уже закоханим. Маруся тоді працювала в державній поліклініці і в приватній клініці, тож особистого часу не залишалося. А тут — квіти, не прості троянди, а півонії. У лютому! У ресторані… І запалилося.
Лише одне турбувало: вже другий рік стосунків, а пропозиції руки й серця не було. Подруги натякали: пора Марусі заміж. Вона й сама це відчувала. Тож зважилася на розмову. Під час вечері почула, що вона «зіпсована», «не для шлюбу».
У голові не вміщалося: що він собі дозволяє?! Наступного вечора Маруся знову зустрілася з подругами в кафе – потрібна була порада.
— Уявіть, дівчата, — почала Маруся, — він сказав, що я вже не та! Що на таких не одружуються!
— Ти серйозно? — здивувалась Катерина. — Ти ж красуня, розумна, самодостатня!
— Каже, що лише на цнотливих одружуються. А я, мовляв, третій сорт – бракована. І що робити тепер? У всьому іншому він мені підходить: розумний, з грошима, у ліжку все добре.
— Маруся, кинути його, доки не зламав твою самооцінку, — підхвістнула Ліда.
— А ще краще – привезти його до нас! У нас з Михайлом саме річниця – десять років шлюбу! Нехай подивиться, що таке сім’я, — додала Катерина.
Решили запросити. Олександр, який зазвичай не любив подібних заходів, раптом погодився і навіть сам сів за кермо. Маруся вже передчувала приємний відпочинок із подругами – нарешті не вона буде вести машину назад.
На дачі у Катерини та Михайла було по‑домашньому: діти, шашлики, співаючі пташки, собачка Барбос бігав, ніби мав невидиму батарейку. Застілля тривало з полудня до вечора. Старші розійшлися, діти лягли спати. За столом залишилися «свої» – подруги, господарі й Олександр.
Пили чай з ягідним пирогом, розмовляли. І тут Олександр знову почав:
— Скажіть, Катерино, чому Маруся досі не одружена? Ви ж уже десять років у шлюбі.
— Не всім пощастило закохатися на третьому курсі, як нам, — знизала плечима Катерина. — Маруся тоді вчилась, працювала, часу не мала.
— А ви виходили заміж цнотливою?
— Та ви що! — розсміялася Катерина. — Ми з Михайлом з першого курсу разом!
— Але ж він був першим?
— А вам що, паспорт показати? — обурився Михайло. — Моєю дружиною стала, і крапка.
— Ось бачите! Значить, вона була «чистою». Це повага. А як одружитися з жінкою, що мала до тебе кілька? Це ж сором для родини!
— А що у вас за родина такий поважний, що треба «без минулого»? — засміялася Ліда. — Чому тоді ти, Олександре, Аллі надії давав?
— Я нічого не обіцяв, — знизав плечима Олександр. — Ваша подруга має розуміти: вона жінка другого сорту. А для шлюбу з такою потрібні серйозні підстави. Я їх не бачу.
— Тобто я третій сорт, розлучена з дитиною, — усміхнулася Ліда. — Жаль тебе, чоловіче. Тебе й твій рід.
— Ти як з жінками в моєму домі розмовляєш? — підвищив голос Михайло. — «Сорти» у нього! Ти сам — прострочений оселедець! — Він схопив Олександра і вивів на двір. Йому це не складно: два метри зріст, кремезний.
— Геть звідси! Не дам псувати свято. Якби не дівчата, давно б набив тобі пику. Ти нам не гість.
— Мару́сько, я їду. Ти зі мною чи залишаєшся? — гордо виголосив Олександр, підхоплюючи свою сумку.
Маруся, розхотівшися від сміху, не змогла відповісти. Олександр, не дочекавшись підтримки, рушив хвірткою й поїхав.
— Ну, Михайле, дякую, — хихикнула Маруся. — Все! Жодного чоловіка більше! Навіть простроченого!
— Погана ідея була — просвітлювати його про шлюб, — усміхнулася Катерина. — Але який персонаж! Дівчата, чули? Я — перший сорт! А ви — вже так вийшло.
Жартів вистачило на цілий вечір. Пізніше Ліда відвезла Марузю додому. Життя повернулося до звичних прийомів пацієнтів і заповнення історій хвороби. Олександр більше не телефонував.
— Мару́сько, вам залишили конверт на рецепції.
— Дякую, Олено, перегляну пізніше.
Завершивши прийом, Маруся відчинила конверт. Усередині було… .
