Одного недільного ранку у мої двері подзвонили. Мій чоловік Дмитро був у цей час на роботі. Я відчинила двері, і спершу не могла впізнати, хто ж до мене прийшов у такий ранній час.
На порозі стояв мій колишній чоловік Євген. У нього був дуже хворобливий вигляд. Я б ніколи не впізнала у ньому того високого, вродливого чоловіка, якого я колись дуже кохала. А він користувався популярністю в інших жінок. Це і стало причиною нашого розлучення. На руках Євген тримав маленьку дівчинку в яскравому фіолетовому комбінезоні.
Аліно, можна я зайду? Це фактично питання життя і см _ерті,-попросив колишній чоловік.
Ми зайшли на кухню, я заварила чай…Для маленької Маринки дістала дитяче пюре. Інколи в нас з Дмитром гостюють племінники, тому смаколики завжди є.
Євген розповів, що після нашого розлучення він познайомився з Діаною. Думав, що вона його кохає, а вона просто хотіла грошей та красивого життя. Вийшла бездумно за нього заміж, завагітніла. Народила Маринку. А коли дочці було 3 місяці, втекла з черговим коханцем.
Ти хочеш сказати, що вона народила і просто кинула дитину? Хороша, вертихвістка!
Аліно, дослухай, будь ласка! Я тебе благаю. Мені дуже важко про це тобі розказувати. Це мене Бог покарав, що тебе не цінував.
Діана мені лише один раз написала:
«Я зустріла чоловіка, навіщо мені старий як ти, та ще й дитина!» Ми залишилися з Маринкою вдвох, та й це на краще, краще нехай зараз, ніж коли донька підросте, і мати її кине!
Я хотів чим скоріше знайти матір для Маринки, і почав стосункиз новою жінкою. Коли вона дізналася, що я фактично сам виховую маленьку дитину-припинула стосунки. Кому потрібні чужі діти?
Моя мама спочатку допомагала з Маринкою, а потім її не стало. Смерть матері мене дуже підкосила. Почалися сильні болі у животі. Думав, що знову загострилася моя виразка. Я пройшов обстеження, здав аналізи.
Як виявилося, у мене неоперабельний рак шлунку.
“Аліно, благаю тебе, вдочери мою дочку, мені залишилося не довго”,-слізно просив колишній чоловік.
Аліно, я тебе дуже прошу, ти єдина близька людина, я розумію, як це звучить, але будь ласка, подбай про Маринку, не кидай її! В неї нема матері, й батька скоро не буде.
Ти мені пропонуєш, взяти дівчинку до себе? І як ти собі це уявляєш? Ти взагалі в курсі скільки потрібно часу, щоб удочерити дитину? Це справа не одного дня, поки я зберу документи, крихітку п’ять разів удочерять!
За це не переживай. У мене є приятель, він допоможе швидко зібрати усі документи. Проблем не буде.
Євгене, ти мене, звичайно, вибач. Але мені потрібно подумати, порадитися зі своїм чоловіком.
Вони пішли.
Я подзвонила Дмитру, і домовилася, що буду чекати його в обідню пору у нашому кафе. Я все йому розповіла. Свої переживання… А він вперше мені зізнався, що його всиновили, коли йому 8 років. Що йому досі сняться жахіття про дитячий будинок, як боляче почувати себе непотрібним. І як прикро щоразу на Новий Рік загадувати одне-єдине бажання: “Щоб мама і тато забрали звідси”.
Вони обоє заплакали, і вирішили вдочерити Маринку.
Незабаром все було оформлено, і дівчинка стала частиною їхньої родини. Євген пішов у засвіти зі спокійною душею.
Минуло 4 роки, Аліна не може натішитися на донечкою. Дмитро теж щиро полюбив дівчинку і балує її, називає татовою принцесою. А скоро в них буде поповнення. Чекають на синочка.
