Як тільки я переїхала до батьків після розлучення, мама жодного дня не пропустить, щоб мене не вичитати, обізвати чи в котрий раз нагадати, яка я невдаха, що навіть аліментів у колишнього “не вибила”.
Я Аля, мені 28 років. Маю синочка Матвія, йому 2 роки. Він, зараз мій стимул до життя. З його батьком ми розлучилися 6 місяців тому. Колишній чоловік виявився абсолютно несімейною людиною. Йому важливіші друзі, гулянки, ніж син та дружина. Я здалася, подала на розлучення. Він не відмовляв, не перепрошував.
Я з сином переїхала жити в квартиру до своїх батьків. Ось тоді розпочався справжній психологічний терор.
Чоловік аліментів не платить, бо постійної роботи у нього немає. Йому встановив суд платити мінімалку, але він заплатив лише за 3 місяці. Оббивати пороги по виконавчих службах витягуючи з нього ці копійки, у мене немає часу, бо я знайшла роботу. Зарплата невелика, але це краще, ніж нічого. Тепер можу дати для батьків свою частину грошей на харчі, оплату комуналки і т.д. Син пішов у садочок.
Нещодавно знайшла ще один підробіток, працюю вночі, коли син засне декілька годин віддалено. Почала відкладати гроші на окреме житло для нас з сином.
З матір’ю у мене вкрай складні відносини, ще з дитинства. Вона ніколи не жаліла мене, батько у наші жіночі справи не ліз ніколи. Мама завжди вчила мене, що треба завжи бути самостійною.
Вона вважає, що батьки повинні допомагати дітям тільки до закінчення ними школи, а далі діти повинні самі досягати всього в житті. Так у нас, фактично, так і було. Університет я закінчила без допомоги батьків.Своїми силами. Знайла роботу, працювала. Потім невдале заміжжя. Мама прийняла мене тільки заради внука.Вона його дуже любить.
Як тільки ми до неї переїхала, я кожного дня чую ці повчання:
“Алька, скільки ще ти будеш у нас з батьком висіти зі своєю дитиною на шиї, хоч би аліменти збила нормальні в колишнього чоловіка”
А ще я невдаха, що в 30 років у мене вже повинне буте своє житло. Домашні клопоти ми теж розділили на двох. Оскільки я працюю на двох роботах, то не завжди встигаю приготувати щось домашнє. Тому у дні, коли я чергова по кухні, ми харчуємося напівфабрикатами. Батькам це теж не подобається.
Вночі я теж працюю редактором. Сплю мало.Лише 4-5 годин на добу. Сили покидають мене, перетворююся на зомбі, жодної радості у житті нема, як би не син. Проте мама і на цій основі постійно мене клює, що я не займаюся дитиною.
У мене за всі роки мого життя склалося враження, що я їй не рідна. Ну невже рідна мати може так чинити зі своєю дитиною?
Так, я зараз мало приділяю уваги сину, але мені треба чим скоріше заробити на власне житло, хоч би кімнату в гуртожитку. Шукати нового чоловіка з квартирою нечесно, та і кому треба жінка з чужою дитиною і купою проблем. Оренда квартир у нас в місті дорога, тому живучи у батьків, я зможу швидше накопичити потрібну суму.
Нещодавно натрапила на оголошення в Інтернеті про сурогатне материнство. Такий заробіток мене зацікавив. Я б змогла купити нам з Матвійчиком квартиру. Подзвонила в цю приватну лікарню, розпитала про умови. Клініка ставить умову – з 5-го місяця вагітності потрібно переїхати жити до столиці, щоб знаходитися під наглядом лікарів.Куди ж подіти сина?
Розповіла мамі, попросила поглядіти Матвія 4 місяці, вона категорично проти такого виду заробітків, але продовжує мене психологічно давити. Що робити не знаю. Може, залишити сина в Інтернаті на ці 4 місяці, але мені страшно таке зробити з власною дитиною. Я як загнаний звір, що робити не знаю… Стою на роздоріжжі…
