**Щоденниковий запис**
Щойно подзвонила мама, голос слабкий, немічний. Знову залишили маленького Івасика на неї. Денис із Соломією пішли гуляти, а додзвонитися до них неможливо.
Мамо, зараз приїду, відповіла я, стискаючи телефон.
Через півгодини була в неї. Мама лежала, обличчя бліде, скроні мов обручем стиснуті.
Тиск зашкалює, таблетки не допомагають А Івасико скаче, бігає, не вгамується
Відвела онука до кімнати, серце стискалося від образи. Як вони сміють? Мама вже літня, а вони ні відповідальності, ні совісті.
Година потому зявилися Денис із Соломією. Від них пахло горілкою.
Бабусі погано, а ви ні слуху, ні духу! Невже знову залишили дитину на неї?
Мамо, та все гаразд! Бабуся трохи переборщує, а так здорова!
Мовчи, негіднику! Ви обидва безсердечні! Оселилися в неї, а тепер ще й підсадили на свої проблеми!
А де ж нам жити? Квартиру ви не купуєте
Може, спершу знайдете роботу? Івасика вже можна до садка віддати!
Ми працюємо! перебив Денис. Ведемо блог, скоро гроші підуть рікою!
Дурниці! Блогерів як піску в морі! І де ви бачили, щоб я мала гроші на квартиру? Треба було думати, перш ніж дитину заводити!
Та я не винен, що Соломія так швидко завагітніла!
Я сама залетіла, чи що?! встряла Соломія, від неї так і несло.
Годі! перебила я. Бабуся спить, йдіть геть.
…Все пішло шкереберть, коли дізналися про вагітність Соломії. Весілля звелись на швидку руку, а потім вони напросилися до баби Галі.
Бабусю, у тебе дві кімнати, нам вистачить. Ми трохи поживемо, а потім зїдемо.
Я дізналася вже після їх переїзду. Вони знали я б не дозволила.
Доню, не лайся, благала мама. Нехай поживуть, не на вулиці ж їм ночувати…
Але вони знущалися. Замість роботи блог, замість догляду за дитиною гулянки. А потім почали знімати бабусю потайки, виставляючи її на сміх.
Одного дня мама не витримала. Серце зупинилося.
На похоронах Денис плакав. Мені здалося щиро.
Мамо Бабуся переписала на мене квартиру, прошепотів він.
Я мовчала. Що ж, таке її рішення.
Але коли через кілька днів я прийшла забрати мамині речі, то почула жахливе. Соломія хвалилася сестрі, як навмисно не допомогла бабусі, коли тій стало зле.
Я врилася до кімнати, немов шторм.
Ти убивця! прошипіла я.
Соломія зблідла, але потім випалила:
Івась не Денисів син!
Денис стояв, мов опарализований.
Вони розлучилися. Він пішов працювати, видалив той дурний блог.
Тепер він одружився з хорошою дівчиною. Справжньою, не такою, як Соломія.
І я, нарешті, можу спати спокійно.
