Ми з Андрієм в шлюбі вже близько восьми років. Нібито наше життя склалося добре, маємо все необхідне, є й власна квартира, яка чоловікові дісталась у спадок.
Чоловік працевлаштований, заробляє не багато, але й не мало. На наші потреби цілком вистачає. За ці роки в шлюбі я не змогла влаштуватися на роботу. Спочатку народила одну донечку і пішла в декрет, та як тільки він закінчився, почала пошуки роботи і дізналась, що знову вагітна.
Тож основним моїм заняттям було виховувати доньок і підтримувати домашнє господарство. Та і сімейним бюджетом керувала я. Оскільки Андрій постійно був на роботі, часу на розподіл грошей просто не було. Тож оплата комунальних послуг, покупка продуктів і різних побутових речей була на мені.
Мені завжди гарно вдавалося шукати знижки, вигідні пропозиції. Це непогана економія, адже я чітко знала, де краще що купувати. Мене навіть захоплював такий процес керування бюджетом.
Андрій мав гарну опору у вигляді мене, адже де б він не був, то міг бути впевненим, що вдома повний порядок, все випрано, випрасувано і наготовано. Я займалась вихованням доньок, та інколи, хоч і дуже рідко, чоловік теж міг допомогти їм щось розв’язувати.
Та ось одного разу стався такий випадок, який перевернув наше сімейне життя з ніг на голову. Через якусь дрібницю ми з Андрієм серйозно посварилися і він на емоціях просто забрався геть із дому. А коли я заспокоїлась, то набрала йому, та слухавку ніхто не взяв.
Саме в той вечір я задумалась над тим, як житиму, якщо він не повернеться. Та вже через декілька годин він прийшов і ми помирились. А ця ситуація вплинула на мене і я обдумала майбутнє своє і наших дітей.
Далі я подумала, що без чоловіка я ніхто і звуть мене ніяк. На якісь екстрені ситуації у мене навіть немає заощаджень. Тож потрібно було думати і якось вирішувати це все. Тоді я збільшила інтенсивність економії і почала відкладати ці гроші окремо.
З того часу доводилося багато у чому собі відмовляти. Виявилося, одягу можна купувати менше, та і продукти гіршої якості не такі вже й погані. А яка ж насолода була відкладати ці купюри окремо, розуміючи, що це може послугувати мені як хороша подушка безпеки.
Потім я захопилась випічкою тортиків на замовлення і це почало приносити додаткові кошти. Та і це я відкладала до заощаджень.
Ось так тривало доволі довго, аж поки в один день чоловік не почав шукати свій ідентифікаційний код у документах. І, звичайно ж, потрібно було перерити всю шафу, а не просто відкрити коробку з документами. Так він і віднайшов мою «заначку» зовсім ненароком. Така знахідка шокувала його. Він ніяк не очікував, що гроші, які він заробляє на сім’ю просто приховуються.
З того дня Андрій перестав довіряти мені. А вчора навіть заговорив про розлучення. Я розумію, що була не права, але і виходу із цієї ситуації у мене немає.
