Сьогодні Андрій сидів на роботі незвично тихий. В нього нема настрою. Якраз сьогодні чоловік зрозумів, що сімейне життя його тяготить. Зовсім недавно він радів, коли Наташа дала згоду вийти за нього заміж. Потім народження донечки Віки. Андрій гордився, що в нього повноцінна сім’я. Вони з дружиною і донечка.
Але все потихеньку померкло. Наташа, коли була вагітна, набрала вагу, але після народження Віки так і не схудла. Вона навіть не дивиться за собою. Ходить весь день в халаті, зачіску не зробить. Такий вигляд дружини не приваблює увагу. До того ж Віка постійно вередує, ночами не спить. То в неї животик болить, то зубки ріжуться. Андрія дістало таке життя. Хочеться прийти додому, щоб дружина як і раніше мило усміхалася йому, а не була така заклопотана. І щоб була тиша і спокій.
Вчора Андрій зустрів Анжелу, давнє кохання. Дівчина виглядала прекрасно. Постать, одяг, зачіска. Така красива, як раніше. Неначе не було семи років, що не бачилися. Вони поговорили, чоловік запропонував зустрітися, поговорити, адже не бачилися стільки років. Домовилися сьогодні о восьмій вечора. Наразі Андрій думає, чи правильно вчиняє. Наташа чекатиме його з роботи, щоб допоміг, побавився з донечкою.
Увечері, як і домовилися, Анжела чекала його в кафе. В неї свої плани на Андрія. Вона бачила як дивився він на неї. Сумує, що одного разу втратив. Анжела заміж так і не вийшла. Після Андрія не бачила достойного собі чоловіка. Були звичайно, але не для життя. Сьогодні вона зробить усе, щоб чоловік залишився задоволений нею. Андрій прийшов із запізненням. Наважився прийти, хоч совість все ж таки мучила. Довго сиділи, розмовляли. Чоловіку цікаво як склалося життя колишньої дівчини. Про себе не став нічого розповідати, одружений, є донька. І все. Анжела все говорила, говорила. Навіть сфотографувала їх удвох. На запитання Андрія навіщо? Відповіла, напам’ять.
Після кафе чоловік провів Анжелу додому, і пішов не затримуючись. На запитання дівчини, чи зустрінуться? Не відповів нічого. Наташа чекала чоловіка. Чомусь сьогодні він затримується. Телефонувати не стала, навіщо турбувати, прийде. О десятій годині вечора на телефон прийшло повідомлення. Наташа відкрила його і завмерла. Там її чоловік сидів поруч з усміхненою дівчиною. І підпис, скоро він буде мій. Дівчина стояла хвилин п’ять. Віка спала, так що думати ніхто не заважав. Що робити і як жити далі. На ці питання відповіді не було.
Невдовзі прийшов Андрій. Чому прийшов пізно? Відповідь, затримався. І все, більше нічого не пояснює. Наташа також не подати знаку, що їй прислали повідомлення. Наступного дня Андрій пішов на роботу. Наташа зібрала Віку і поїхали до мами, бабусі Віки. Мамі Наташа все розповіла, тільки тут дала волю сльозам. Запитала, що їй робити, можливо забрати речі й переїхати до вас?
Мама Наташі почала говорити: По перше, доню, подивися на себе яка ти стала. Поруч із тією на фотографії ти виглядаєш погано. Тобі потрібно взяти себе в руки, доглядати в першу чергу за собою. Зовсім себе запустила. Більше приділяй уваги Андрію. Після народження Віки ти зовсім не звертаєш на нього уваги. Ось тобі результат. Він шукає на стороні те, що дома вже не має. Борись за нього, він твій чоловік.
