– Андрію, мені щось потрібно робити зі своєю зовнішністю. Подивись які зморшки навколо очей. А мені тільки сорок років.
– Та ти не уявляєш, яка ти в мене молода і приваблива. Що тобі робити потрібно?
– Не знаю, але ці зморшки не дають мені спокійно жити.
– Кохана, я тебе кохаю такою, яка ти є. Там і зморшок немає, вигадуєш ти все.
– Ага, я себе у дзеркало бачу, і нічого не вигадую.
Така розмова присутня в Андрія і Світлани майже щодня. Дружина не може змиритися зі своїм віком. А чоловік не розуміє, чому Світлана придивляється до себе. Адже красунею була, красунею і залишилася. Така ж струнка як і в молоді роки. А ті малюсінькі зморщечки лише прикрашають її посмішку. А коли серйозна, то їх взагалі не видно. Але переконати неможливо.
А Світлана не може заспокоїтися. Коли бачилися з подругами, то кожна з них бідкається за свою зовнішність. До цього Світлана не помічала ні зморшок, ні про свій вік не думала. Жила собі, раділа своїм дітям, чоловіку, який дотепер пилинки з неї здуває. Раніше, коли розповідала подругам, вони заздрили їй. Тому перестала ділитися. Живемо, говорить, як усі. Не хвалиться, що чоловік дарує їй квіти без приводу, просто кохає. Що до цього часу можуть говорити до півночі, тому що весь день на роботі, і спілкування між собою їм не вистачає.
А чому почала звертати увагу на зовнішність, Світлана і сказати не може. Мабуть, під впливом подруг, які наразі тільки про це і говорять. От взяти Зіну. З чоловіком живуть погано. Він її ображає, говорить, що вона товста. А Зіна, коли хвилюється, їсть без міри. Після кожної сварки, товстіє ще більше. А схуднути у неї не вистачає сили волі. Наразі взялася розглядати своє обличчя, шукає зморшки й весь час про це говорить. Цікаво, на роботі працює, чи дивиться на себе в дзеркало?
Вікторія, худа висока жінка. Заміж так і не вийшла. В молоді роки все перебирала. А коли за тридцять стукнуло, то чоловіків біля себе більше не бачила. Наразі погоджується за першого ліпшого, але де його взяти. П’яницю не хоче, а гарні чоловіки біля своїх жінок. Також жаліється на своє обличчя, що зморшки з’явилися. Та Світлана у Вікторії нічого не бачить, чому наговорює на себе.
Настя, єдина між ними, якій до своєї зовнішності байдуже. Їй, щоб діти нагодовані, чоловік доглянутий. Роботу свою дуже любить. Вона працює лікарем терапевтом. У Насті є лишня вага, але вона не товста. І потім у неї є приказка для своєї зовнішності: «хорошої людини має бути багато». На роботі до неї ставляться з повагою, пацієнти люблять. Говорить, що чоловік іноді ревнує до хворих. Говорить, хоч самому хворій, щоб дружина приділяла більше уваги.
Світлана задумується. Так що ж важливіше в житті, виглядати молодо, чи дарувати людям свою любов через працю. От Настя щаслива, по ній видно. Але зовнішність тут ні до чого. Краса у неї внутрішня, це розуміє навіть Світлана. А Зіна і Вікторія зациклені тільки на собі. В одної в сім’ї негаразди, інша не може вийти заміж. Ні одна, ні друга крім себе не думають більше ні про кого. Робота для них не головне. Та і працюють вони в фірмі, яка до людей не має ніякого відношення.
А що вона, Світлана? Адже до цього часу жила собі не задумуючись над своєю зовнішністю. Чоловік кохає, діти радують. Робота з людьми. Живи й радій. А зовнішність. Так влаштована людина, як не намагайся виглядати молодо, роки беруть своє. А рідні, вони люблять і зі зморшками, якщо вони з часом з’являються. Таке життя, від старіння ніхто не втече. Це потрібно прийняти й жити надалі так, як і до цього.
