«Янгол» із секретом
Гнат сидів на кухні у мами, міцно тримаючи в руках гарячу чашку чаю. Очі світилися якимось дотепер незнаним захопленням, а посеред розмови його обличчя то й справа осяювала мрійлива усмішка. Він ніяк не міг перестати говорити ПРО НЕЇ про таку дівчину, що нещодавно зявилася у його житті і таки примудрилася перекрутити все догори дриґом.
Та вона ж справжній янгол! палко вигукнув він, дивлячись на маму. Стільки захвату було у його голосі Така мила, добра, гарна… Дивлюся на неї очей не відведу. І от думаю: за що вона мене обрала? Я ж, мамо, звичайний хлопець, далекуватий від всяких там зірок шоу-бізу.
Галина, що сиділа навпроти, уважно слухала сина. Її обличчя осяювала тепла, розуміюча усмішка. Вона давно помітила, що з Гнатом щось відбулося ніби запалав у ньому новий вогник, пожвавився. Побачивши сина таким, остаточно переконалася: закохався по-справжньому!
Ой, мій хлопчику, та це ж любов! засміялася вона, відкидаючись на спинку стільця. А познайомиш вже і маму з тією принцесою?
Гнат трохи почервонів і відвів погляд. Десь там, під ребрами, калатало серце: дуже хотілося, щоб усе склалося бездоганно. Щоб мама побачила поряд із ним справді якась фантастична дівчина.
Думаю, що скоро, обережно відповів він, знову зустрівшись поглядом із Галиною. Вона каже, що знайомство з батьками крок серйозний. Хоче бути впевненою у наших почуттях.
Галина кивнула і подумки похвалила дівчину: має розум, не поспішає.
Ну, я сподіваюся, переконаєш її до суботи, тепло мовила вона, лагідно розтріпавши сині акуратно начесане волосся.
Гнат одразу ж відсахнувся, удаючи, що обурився.
Мамо, ну скільки разів казати! буркнув він, намагаючись причепурити зачіску. Я вже, якщо що, не второкласник!
Галина лише засміялася у відповідь; очі її світилися любовю.
То приходьте в суботу! натхненно запропонувала вона, не зважаючи на дрібязкове буркотання. Я якраз торт спечу у мене в цей день нікого немає по запису. Вирішила собі вихідний зробити.
Гнат задумливо зважив усі за й проти зате відчув: це його шанс на крок вперед, якого мама так довго чекала.
Гаразд, нарешті пристально мовив він, цього разу впевнено. Умовлю. Субота якраз те, що треба.
Галина вже роками підпрацьовувала майстринею манікюру вдома: її затишна кімната нагадувала міні-салон. Охайний столик із усіма потрібними пристроями, сто тринадцять баночок лаку, мяке крісло для клієнток. Крізь її руки пройшли, мабуть, усі жіночі характери Черкас: і тихоні, що соромилися підняти голос, і ті, хто з порога заводив філософські монологи про життя, і пишні королеви-обирачки, що й пилочку розглядали з триколірним прискіпливим виразом.
Та одна клієнтка закарбувалася у памяті чи не найяскравіше. Олю було звати. На вигляд нічого особливого: охайна, спокійна, усміхається стримано, говоритиме тихо. Завжди вибирала ніжні пастельні кольори, ніколи не сперечалася про ціну, вічно здавалася трохи прозорою. Справжня тиха дівчина без витребеньок, Галина навіть щось схоже до симпатії до неї відчувала.
Аж одного разу, коли Галина самовіддано виводила вензелі на нігтях, Оля раптом прорекла так спокійно, ніби про погоду:
У мене троє дітей.
Галина аж завмерла.
Та невже? видихнула вона, намагаючись не видати захвату. І де ж вони?
Один з батьком, один в інтернаті, таким же рівним голосом продовжила Оля. Менший зі мною, але скоро і він піде до дитбудинку.
Провисла глуха пауза. Галина переварювала почуте, а Оля говорила, ніби обговорювала нові ціни на цукор:
Діти зручний спосіб влаштуватися у житті. Головне грамотно обирати чоловіків.
І детально, без усякого збентеження, виклала свою «стратегію». Заміж виходити вона ніколи не прагнула, а шукала заможних чоловіків бажано сімейних. Розвивала роман, чекала, поки його почуття розквітнуть, а потім народжувала дитину.
Одружені щедріші їм скандали не потрібні, флегматично пояснювала Оля. Вони ж бояться раптом дружина дізнається? От і платять: і аліменти, і як відкупне, аби я зникла з горизонту.
Говорила вона так спокійно, ніби розказувала рецепт борщу у великому казані. А дитина? А то вже, вибачайте, звичайний робочий інструмент. Свою функцію відслужила можна у дитбудинок.
Це моя модель успіху, вже начебто виправдовуючись сама перед собою сказала Оля. Можете засуджувати. Але мені у двадцять пять своя квартира в центрі Черкас, крута машина, свій маленький бізнес з непоганим прибутком. А що маєте ви? Ніби нічого. Ви вдвічі старша, цілими днями приймаєте клієнтів та обслуговуєте більш успішних! Я в кафе можу витратити більше, ніж ви заробляєте за тиждень!
Галина ледве стримала себе, щоб не висловити все, що думає. Лише глибоко вдихнула й запитала:
Але це ж ваші діти, рідна кров Як можна відмовлятися від свого?
Оля посміхнулася більше до себе, ніж до майстрині.
Дітей виховувати треба, а в мене немає часу і бажання. Може, в дитбудинку знайдеться якась добра, нормальна сімя. Я точно не мама.
Говорила вона ніби про манікюр, а не про власних дітей. Галина не витримала:
Ви не бажали бути мамою?
Мене пелюшки не цікавлять, дитячий крик дратує, ночами не хочу не спати це не моє призначення!
Звучало це як постулат без тіні жалю. Вона відкинулася на кріслі, схрестила ноги й зорова поправила дорогий рукав, ніби тільки обговорювала новий лак.
Галина опустила руки, ніби вони раптом стали чужими. Всередині здійнялася ціла буря: і обурення, і жалість, але що вона могла? Чи змінять щось її слова?
Ви впевнені, що це правильний шлях? тихо перепитала вона, шукаючи у погляді співрозмовниці хоч натяк на сумнів.
Але Оля лише пирхнула сміхом:
Правильний той, який забезпечує мені комфорт і гроші. Все інше деталі.
Галина дивилася на неї, як на химеру. Думки не вкладалися у голові: як так можна ставитися до дітей?
Як таке взагалі в голову прийшло?! раптом вирвалося у неї.
Оля знизала плечима. Видно, захотілося від душі виговоритися. Не подругам же ті б осудили. А тут майстриню бачитиме востаннє, знайде собі нову у Черкасах вибір багатий. Шкода, звісно: у Галини завжди гарні нігті, точна форма. Але не салон то й не проблема.
Само якось сталося, нудьгуючи промовила Оля, роздивляючись свої пальці. В девятнадцять я справді покохала. Серце як козацька шабля А він потім виявився одружений. Для нього я була just for fun.
Завмерла, згадуючи минуле. Галина мовчки слухала.
Коли дізналася, вже четвертий місяць ішов, пізно було щось вирішувати. Народила. А він мені квартиру. Щоб я далі не морочила голову. Сина тоді забрав діло їхнє. Відчуттів і докорів совісті нуль.
Галина не знаходила слів, а Оля повела далі, вже із холодним запалом:
Побачила, що пробивний шлях. Чому не скористатися вдалою можливістю?
Зашарпаною мовою для себе самої додала:
Зараз сама стою на ногах не потребую чоловічих подачок. Може, ще вийду заміж за якогось нормального, народжу йому чесних діток. Все як у книжці.
Усміхнулася з легкою бравадою, а в очах щось блиснуло, мов уламок скла.
Галина в цей час зосереджено продовжувала роботу, намагаючись не зустрічатися поглядом. Зсередини все кипіло, хотілося сказати все як є, але вона трималася.
А не боїшся, що твій обранець дізнається? нарешті прошепотіла вона, скоріше сумно, ніж із люттю. Бо вибач, інакше це інакше як підлістю не назвеш.
Оля відкинула голову, спалахнула очима чи то образа, чи то насмішка.
Я добре все спланувала, майже з викликом відповіла вона. Переїхала в інше місто, жодних свідків. Подруги нічого не знають, про маму і чути не хочу, і вона про мене так само. Хто може здати? Ви?
Галина стиснула руки, відклавши пилочку.
Ну ще чого мені треба у вашому житті шукати пригод! різко відгукнулася вона. Мені займатися більше нема чим: тільки й стежити за вашими обранцями! Але порада завжди пригодиться: усе таємне рано чи пізно виходить на світ.
Зробивши паузу, вже сухо додала:
Все, завершила. Все подобається?
Оля негайно вихопила гаманець, дістала з нього кілька купюр по двісті гривень і поклала на стіл. Охолола в одну мить.
Підходить. Я більше не прийду. Знайду іншого майстра. Прощавайте.
Підхопила сумку і швидко зникла за дверима, навіть не озирнувшись.
Галина лише провела її поглядом. А в голові крутилося: як різні люди уявляють собі щастя
******************
Давно вже крутила Галина у голові думку: з майбутньою невісткою краще знайомитися не у тісній міській квартирі, де все, як у шпротній банці, а на дачі! Ви уявляєте: свіже повітря, трава, бузок, качка у ставку квакає Словом, атмосфера те, що треба!
Весь ранок Галина носилася по городі: шурувала доріжки, натирала до блиску вікна, розставляла букети із садових квіток, готувала смаколики. Тільки й кидала оком на годинник все хвилювалася. Сину ж, зрозуміло, це був теж не «просто день»: докупив нову сорочку, нагладив, бігав з картошкою по ділянці, хвилювався, наче першокласник перед ЗНО.
Мамо, а нічого не забув? сто разів перепитував. Все нормально?
Вона лише лагідно усміхалася: Все ідеально, Гнате! Головне не метушись.
Нарешті годинник показав довгождану годину. Гнат швидко одягнув світлу сорочку, причепурився і заявив:
Я за Олею. Будемо десь за півгодини.
Чекаю, коротко кивнула Галина.
Коли той поїхав, вона неквапливо перевірила скатертина, фрукти, квіти, відро з квасом Все по-домашньому затишно. Мабуть, так і виглядає ідеальний вечір для знайомства з майбутньою невісткою!
І ось помітила машину Гната. Нерви натягнулися як струна. Ось він вийшов, обійшов авто, відкрив дверцята й легенька, тендітна блондинка у білосніжній короткій сукні ніби ластівка! Вітер грається її косами, усміхнена, гарна, аж очі ріже.
Мамо, це Оля, трохи розгублено представив Гнат, обережно підштовхуючи дівчину вперед.
Галина навсторч на ґанку, вся увага на гості. В повітрі линули аромати липового цвіту та парного молока Що ж, ангел, і мовчи. Але дехто в цій ідеальній картині зашпортнувся.
Оля різко спинилася, повільно зняла сонцезахисні окуляри і Галина впізнала ці очі! Саме ті, що колись розповідали їй у манікюрному кріслі моторошну історію.
Дівчина звернулася до Гната, голос її був, як лезо скальпеля точний і байдужий.
Нам треба розлучитися.
Гнат ніби потьмянів. Він потягнувся до неї, але Оля відсторонилася.
Чому? Що сталося?
Не хочу нічого пояснювати, відрізала вона. Все, кінець.
І, не чекати відповіді, рушила геть. Гнат та Галина застигли, мов дві опудала на городі.
Оля, ніби падчерка, що дістала смс про зміну партнера, попрямувала до траси, махнула рукою і вскочила у таксі. Навіть не озирнулася.
Гнат осів на ґанку. Плечі впали, погляд зник. Галина підійшла і обережно торкнулася сина за плече. Він навіть не поворухнувся.
Тоді мати й зрозуміла все. В її голові залунали колишні власні слова: «Все таємне рано чи пізно виходить на світ». Тепер вони мали зовсім інший, болючий зміст. Чи це випадковість, що Гнат серед тисяч дівчат обрав саме ту, про яку його мама знала найстрашніший секрет? Чи доля просто вирішила зіграти жарт?
Галина ще довго дивилася туди, де зникла машина. Її серце скрючилось у вузол. Сину потрібен час і жодні слова зараз не допоможуть.
********************
Надворі вже сутеніло. Десь далеко загавкав пес і від цього звуку Гнат смикнув плечем. Погляд порожній, як старий мішок без золота. Вечірній сад тонув у затінках і тиші, а молодий хлопець сидів, згорбившись, на ґанку.
Галина потихому сіла поруч. Не намагалася заговорити першою просто була поряд. Як у дитинстві, коли він забивав коліно чи сварився з хлопцями у дворі.
Хвилин десять Гнат мовчав, потім прохрипів:
Мамо Чому? Ну як так? Я ж усе життя міг їй у долоні покласти.
Галина глибоко вдихнула. Треба говорити правду, хоч і гірко.
Синку Я повинна тобі сказати одну річ. Я цю дівчину раніше бачила.
Гнат здивовано повернувся:
Коли? Де?
Вона була моєю клієнткою. І ну, вона розповіла мені чимало про себе.
Гнат схилився ближче.
У неї є діти. Троє. Один з батьком, інший у дитбудинку, третій був з нею але збиралася й його лишити. Вона сама казала: діти інструмент для забезпеченого життя: знаходить чоловіка, народжує а потім зникає з грошима.
Після цих слів Гнат, здавалося, став ще меншим і блідішим. Його кулаки нервово бігали по колінах.
Побачивши її сьогодні, я впізнала все І вона мене теж. Ось чому так усе зненацька обірвалося.
Тиша стояла важка, як олія.
Але Вона ж була така добра Ми планували майбутнє. Я обручку навіть купив
Галина на мить стиснула руки сина.
Я знаю, сину. Знаю, як боляче. Але краще так, аніж потім ще гірше.
Гнат сховав обличчя в долонях. Якусь мить просто сидів потім Галина обережно пригорнула його, як тоді, у дитинстві.
Плач, якщо хочеш, тихо сказала вона. Біль це нормально. Пройде. З часом.
Він не плакав. Просто опустився, схилився до її плеча, а вона гладила по волоссю наче того малого.
Чому люди такі прошепотів він. Чому вони так жорстоко кидають чужі почуття?
Не всі, синку, відповіла Галина. Просто є ті, що не здатні любити по-чесному.
Згодом, у погляді хлопця промайнули іскорки розуміння.
Вона справді весь цей час усе брехала?
Так. Але ти не винен просто так сталося.
Ніч остаточно опустилася на сад, і Галина, взявши сина за руку, підвелася.
Ходімо в хату. Чаю випємо, поговоримо. Сьогодні можна й посумувати. А завтра подумаєш, як іти далі.
Він мовчки погодився. Світ ще не повернув своїх фарб, але мама поруч. Значить, життя попереду точно є. А все таємне таки має звичку спливати на поверхню. Хай і з таким грімом.
