Ганна вже кілька днів лежала у ліжку, не мавши сил підвестися. Нічого в неї не боліло, та постійно паморочилося в голові й зовсім не було бажання щось робити.
Навіщо? думала Ганна. Всі обовязки виконала: синів виростила, батьків в останню дорогу відправила. А тепер ніби й не потрібна нікому. Роки пройшли як вода.
Не хотілося зовсім нічого. Ганна обвела поглядом кімнату: на стелі тонке павутиння, а за вікном город, давно поріс бурянами. За вікном сіріло, Ганна стулила очі й провалилася в сон.
Уві сні побачила свою маму. Дуже здивувалася мама снилася лише одного разу, відразу після похорону. Мама ласкава, як при житті, простягала до доньки руки, наче хотіла обійняти, але невидима перегородка не дозволяла цього.
Дононько моя рідненька, мовила мама. Завтра твій останній день
Ганна стрімко прокинулася, вся у тремтінні.
Як останній? Вже все? Чому так рано? питала вона в порожню кімнату.
Уявила, як лежить на цьому ліжку бездиханною, а до хати зїжджаються діти, рідня, знайомі А вдома безлад, на городі хащі, їсти нічого. Ганна стала метушитися, не знаючи, за що взятися.
На кухні швиденько замісила тісто: Підросте до вечора спечу пиріжків. Доживу будуть діти з чим попити чаю.
Набрала у відро води, взяла ганчірку і протерла пилюку в кожному кутку. Позбирала все розкидане, вимила підлогу.
Ось і порядок у хаті, видихнула Ганна.
Далі город. Ганна бігала, як на чужих весіллях, втоми не чула, лиш у вухах гуло: Останній день
Лише коли вирвала останні буряни, відчула, як болять ноги.
Треба б відпочити Та колись потім.
Згадала про тісто, побігла додому.
Вже й пиріжки готові, духмяні.
Завтра діти приїдуть, посидять з мамою, зі сльозами мовила Ганна. Спробую хоч один. Ох, пухкі просто смакота!
Присіла біля вікна, замислилася:
Як же добре жити на цьому світі
Згадала про одяг стала перебирати свої речі, обираючи сукню. Вибрала нову, яку берегла на особливу нагоду. Вмита, причепурена, подивилася у дзеркало:
Така гарна вийшла не ховати, а сватати треба!
Але що поробиш доля
Щойно лягла знову, як почула шум авто, що зупинилося біля двору. Сигналять.
Мабуть, до сусідів, до них часто їздять, подумала.
Але в двері постукали, знову.
Невже діти приїхали? підійшла до вікна. Ні, машина незнайома.
Оце так! здивувалася Ганна. Що йому тут потрібно?
Зняла клямку, відчинила. На порозі стояв охайний чоловік. Оцінила його одягнений, мов на весілля.
Ви Ганна? запитав.
Так, відповіла.
Я до вас. Пробачте, затримався
Вам щось потрібно? насторожилася вона.
Так, несміливо мовив чоловік. Просто хочу познайомитись.
Ви певно помилилися.
Ні, шукав саме вас. Вибачте, що без попередження.
Пізно вже для гостей, відповіла Ганна.
Знаю, даруйте. Я здалеку, ще й заблукав трохи
Бачачи її здивування, додав:
Я Сергій, у скайпі до вас додавався, але ви там рідко буваєте, тож приїхав особисто.
І що ж мені з вами робити? подумки зітхнула Ганна.
Вибачте, Сергію, я вже звикла жити для себе, нічого не хочу змінювати.
Ви маєте рацію, мені треба було зателефонувати Вибачте, до побачення.
Сергій подав їй цукерки й попрямував до машини.
Ганні стало ніяково. Він же в дорозі був цілий день, певно, голодний.
Сергій, зачекайте, заходьте на чай!
Із задоволенням, Ганно.
Вмили руки, сіли до столу. Ганна поставила чай, пиріжки.
Може, зголодніли?
Дуже, дякую.
Вперше за довгий час Ганна з апетитом поїла. На душі стало затишно. Сергій розповідав цікаво, і вже через годину здавалося, що знають одне одного все життя.
Якщо треба допомога кажіть, мовив Сергій.
Ганна усміхнулася:
Як же! Сарай хилиться, паркан ледь тримається
Я все зможу полагодити, пообіцяв Сергій.
Зібрався додому.
Щиро дякую за гостину, сказав. На нічліг не прошуся
Щасливої дороги, Сергію!
Ганна ще трохи посиділа й лягла спати. Втома одразу приспала.
Знову приснилася мама:
Доню, чого ж ти не дослухала? Сьогодні був останній твій день у самотності. Ми тобі ангела послали. Не женіть його, бережіть.
Кого берегти, мамо? Ангел вже і поїхав, роботи злякався.
Мама перехрестила і зникла.
На світанку Ганну здійняв гул машини. У двір приїхала вантажівка з будматеріалами, за нею ще одна з металевим парканом. Ганна вибігла серед робітників і Сергій.
Сергію, нащо все це?
Все буде гаразд, ідіть, Ганно, в хату прохолодно.
Ганна не вірила очам. Життя навчило ні від кого нічого не чекати. А тепер, коли хата і паркан оновилися, підлога нова і піч відремонтована, вона ніяк не могла повірити, що це все щиро.
Може, грошей хоче?
Грошей майже не було. Подала Сергію все, що змогла, кілька гривень.
Сергію, взміть, це за роботу
Нащо ви? Я не заради грошей
Сергій мовчки пішов. Повертався ще кілька днів, але обійшовся без грошей.
Ганна засумувала без нього, серце щеміло. Вибігла на вулицю сусідка зупинила:
Ганно, ти мужика не згуб, бач, як узявся допомагати!
Та поїхав же
Нічого подібного! На повороті машина стоїть з ночі.
Ганна кинулася на край села машини немає.
Вночі недовго спала накинувши плед, вийшла на ґанок.
Чому ж мені так тяжко і самотньо сказала вголос і розплакалася.
Раптом Сергій підбіг, узяв на руки.
Ганно, все буде добре! Я тут, ти мені потрібна!
І ти мені, прошепотіла Ганна, притуляючись до нього.
Дякую тобі, матусю, прошепотіла крізь сльози, але тепер від щастя.
Коли здається, що життя закінчилося, може розпочатися його найкраща сторінка головне не боятися впустити у серце нову надію.
