Є в мене колишній чоловік. Ми познайомилися ще в школі. І в даному випадку саме я за ним бігала. Він старший від мене на два роки і можливо тому він не дуже цікавився перший час мною.
Але я свого досягла і коли прийшов час мого випускного – Антон запропонував мені зустрічатися. Так ми зустрічались декілька років. Юні, молоді та дуже закохані. Ну, я так тоді думала.
Ми зустрічались поки ходили до університету, завжди проводили час після навчання разом, ходили гуляти і на побачення також. Ну і, звісно, без інтиму не обійшлось. Але все це привело до того, що один раз ми були не обережні та я завагітніла.
Мені дев’ятнадцять, йому двадцять один. Ми обоє молоді та без основи. В нас заходили розмови про переривання вагітності. Мені було важко піти на такий крок, але я розуміла, що зараз цій дитині нічого не зможу дати.
Проте наші батьки вирішили інакше та ми з Антоном одружились, а дитину залишили. Батьки влаштували нам весілля та сказали, що будуть допомагати всім, чим тільки зможуть. Ну а ми що? Ми ще молоді і не могли твердо відмовити батькам.
Одружились, стали жити разом. Вся романтика зникла. Після народження Аміни нічого не змінилося. Антон як втратив до мене інтерес, хоч і казав, що кохає мене, так і продовжив холодно до мене ставитись. І в найважчий для мене час – не допомагав взагалі.
А згодом, коли Аміні виповнилося всього чотири місяці, поїхав з міста, хоча сказав, що йде відпочити з друзями. А потім, наступного ранку ті самі друзі прийшли до мене та з ніяковими обличчями повідомили, що Антон поїхав з міста.
Мені було важко. А ще важче стало, коли я дізналась про те, що він, виявляється, поїхав не просто з міста, а разом з коханкою, яку завів ще тоді, коли я була вагітна. Через два місяці після нашого весілля…
Я змирилась з цим. Та й мої батьки та батьки Антона не залишили мене в цій ситуації. Навпаки, свекри були вкрай обурені вчинком свого сина та сказали, щоб я подавала на розлучення, адже зраду пробачати не можна.
І вони не збрехали. Аміна дуже сильно любить своїх бабусь та дідусів, а вони її. Регулярно в них буває. А я тим часом відкрила свою справу та відкрила невеличку майстерню, де шию одяг та білизну на замовлення, а також, якщо треба, ремонтую одяг.
Нещодавно, коли Аміна вже пішла до дев’ятого класу, я дізналась, що Антон повернувся в наше місто та шукає мене, щоб побачитися з донькою Донькою, про яку він на всі ці роки забув. І не просто приїхав, а привіз з собою саме ту жінку, ради якої покинув мене з малою дитиною. Показати рідне місто, познайомити зі мною та з Аміною.
Але нехай закатає губу, адже він не побачить ні мене, ні Аміну. Це ж яку нахабність треба мати, щоб таке зробити?
