В мене є син Антон. Він хлопець видний та хороший. Я добре його виховувала, хоча і доволі суворими методами. Але жорстка дисципліна робить людину правильною. Такою, яка вона має бути.
Антон вже три роки в шлюбі. Його дружина, Анна, найгірша в світі невістка. Вона, як то кажуть, кар’єристка. Вона за моїм сином не доглядає, не прасує, не куховарить та не старається для нього зробити все можливе, щоб йому було комфортно.
Замість неї це робить хатня робітниця, а їжа часто доставлена з якогось ресторану. Але для чого витрачати на це гроші, якщо є Анна? От не розумію я цього.
Так, в неї жорсткі вимоги до роботи, їй треба бути завжди в шикарному вигляді, адже компанія, в якій Анна працює, дуже престижна. Таких зарплат в місяць я з роду свого не бачила, але це не означає, що вона не має займатись хатніми справами. Все ж таки мій Антончик чоловік і йому необхідні додаткова увага, турбота та ласка від Анни.
Якось вони були в мене в гостях і я почала розмову.
– Анна, чого Антон знову в пом’ятій сорочці?
– Це звичайна сорочка, один залом на торсі від ременя безпеки в автомобілі, бо їхав Антон без піджака чи кофти поверх.
– Я маю на увазі, що тобі б вартувало турбуватись про вигляд твого чоловіка. Хіба тобі не соромно? А що будуть інші думати про тебе, як про дружину?
– А я тут до чого? По-перше: Антон самостійна доросла людина, яка може себе обслуговувати. По-друге: всім займається Яна(домогосподарка). По-третє: чого це я маю цим перейматись.
– Бо ти – жінка! – не витримала я.
– І? Це автоматично означає, що я прислуга?
– Мамо, заспокойся. – Втрутився Антон.
– Та що заспокойся?! Що заспокойся?! Не жінка, а казна що! Ні готує, ні прибирає, ні пере і не прасує! Так ще й вже скільки часу ви в шлюбі, то ще не народили мені онука чи онуку! Для чого тобі така безтолкова дружина?! – почала кричати я.
– Тому що ми не хочемо дітей. Ми не готові до них і хочемо прожити своє життя лише для себе. Можливо колись наша думка зміниться, але зараз все так, як я сказав. Ми займаємось кар’єрою та добре живемо.
Ми довго лаялись і в підсумку вони пішли. Який з них тоді взагалі толк, якщо в них не буде дітей?! Більше не спілкуюсь з ними. Відреклась від власного сина. Хай навіть не сподівається на мою квартиру! Ще буде хотіти прийти до мами, але вже буде пізно. От побачимо ще. Не прийму його назад.
