Я переїхала в невеличке містечко в якому часто бувала в дитинстві, тут мешкає моя бабуся. Вона захворіла, а у мене якраз не легкі були часи, зрада чоловіка. Тож розлучившись, я зібрала свої речі й поїхала туди, де завжди мене любили й підтримували.
Через два місяці бабуся одужала, а я почала шукати роботу. Адже вирішила тут залишитися назавжди. Роботу знайшла швидко у місцевому магазині. З людьми мені подобалося спілкуватися. Коли вперше побачила Ярослава то не могла відвести погляду. Молодий, високий, красивий, а коли він заговорив, то від голосу геть затуманилося. Подякувавши йому за покупку я запросила його знову приходити. “Прийду звичайно, така тут красива продавщиця, як не прийти.” – почула я від нього.
Дійсно з того часу він став постійним покупцем, міг по кілька раз на день заходити. Коли в магазині не було покупців він постійно знаходив тему, щоб зі мною поговорити. Коли після місяця спілкування Ярослав запросив мене на побачення я звичайно погодилася. Він виявився дуже романтичним, уважним, турботливим. Я зрозуміла, що закохалася.
Він відповідав мені взаємністю. Приходив до мене додому, щоб познайомитися з бабусею, обіцяв, що згодом познайомить мене зі своїми батьками. Він говорив, що в майбутньому у нас народиться донечка, моя копія, він нас любитиме безмежно. Я була щасливою, що нарешті зустріла своє щастя.
Особливо раділа, коли Ярослав орендував для нас квартиру, пояснив, що у свої затіяв великий ремонт. Тож доведеться поки що так пожити. Я була не проти, аби ж лише з ним. Бабуся ж була не в захваті, казала, що якісь він занадто солодкий, аби не шкодувати потім. Та я говорила, що все буде гаразд.
Поживши разом місяць я почала помічати, що коханий якийсь не уважний та байдужий. Думала може проблеми на роботі. Він у поліції працює, тож знаю що це не легко. Він часто то на патрулюванні то на виклик мчить. Думала, що стомився, тому такий похмурий. Ярослав також говорив, що на роботі не все гладко.
Коли бабуся зателефонувала до мене у мій вихідний і сказала терміново приїхати, я чомусь подумала, що вона знову захворіла. Тому одразу помчала до неї.
– Аню, у твого Ярослава є дружина й донька. І він тепер живе на дві сім’ї. І поки ти з ним сидиш щаслива, його дружина з донькою дома чекають.
Після цих слів мене неначе окропом облили. Пів години мені вистачило, щоб поїхати забрати свої речі з його житла. Та головне, що ні того дня, ні наступного, ні через тиждень він навіть не
зателефонував. Мабуть, зрозумів, що я все знаю.
Мені ж хотілося просто бути щасливою і коханою. А я стала коханкою одруженого чоловіка, навіть не підозрюючи того.
