Юля і Анжела ніколи не спілкувалися, як справжні сестри. Більш-менш мали якісь терпимі стосунки завдяки мамі. Вона була, наче клей для них.
Ненька попрохала в Анжели впустити старшу сестру до себе у вільну квартиру. Дівчина не горіла бажанням допомагати горе родичці, але мама попрохала, тому вона поступилася. Могла б заробити 4000 гривень зі здачі житла в оренду. Сестру ж посилила безкоштовно.
Жила Юля в сестринній квартирі сім років і навіть «дякую» не казала. От і мами не стало. Вона залишила у спадок житло. Тільки для Юлі. Анжела не ображалася. Давно заробила на все. Мала дві квартири, один будинок та два автомобілі. Планувала купувати нерухомість за кордоном.
Юля ніколи ні про що не думала. Мама залюбила її ще з дитинства. Першу доньку носали на руках і завжди робила все за неї. Їй дозволялося більше, ніж Анжелі.
Коли мами не стало, спілкування сестер зіпсувалося. Анжела одразу захотіла виселити Юлю. Тепер вона мала житло. Сестра не захотіла переїздити з обжитої квартири. Гарний ремонт та сучасна техніка подобалися їй більше, ніж мамина пошарпана квартирка. Саме з цього моменту починається ця історія.
Анжела приїхала в черговий раз до своєї квартри, аби знову делікатно поговорити з сестрою. Юля відчинила двері не одразу. Спочатку подивилася у вічко. Потім постояла за дверима хвильку. Щось гукнула чоловіку і тільки тоді трішки відчинила двері. Говорила до сестри через п’яти сантиметрову шпаринку.
- Ми хворіємо. Усі. – Наголосила сестра. – Тому впустити тебе не можу. Вибач. Приїзди іншим разом.
Двері хутко зачинила. Точніше, спробувала. Анжела була готова до такого початку розмови. Дівчина хутко підставила у шпарину носочок правої туфельки.
- Нічого страшного. В мене є щеплення від всіх хвороб, а застуда не заразна.
Юля єхидно посміхнулася у відповідь, але двері відчинила. Анжела повільно зайшла до своєї квартири.
- У четверг тут будуть орендарі. Вони хочуть подивитися квартиру.
- Угу.
- Отже, ви має чотири дні, аби переїхати. – З посмішкою на вустах, говорила Анжела.
- Коли ти кажеш вони будуть?
- В четверг.
- Ой, то ми не зможе їх впустити. Нас вдома не буде.
Анжела і до цього була готова. Такі розмови стали звичними для обох сестер. Анжела прямо казала вимітатися з її квартири, а Юля вдавала дурну. Так тривало півроку.
- В четверг вас тут вже не буде.
- То я тобі так і кажу. В четверг нас вдома немає. В п’ятницю приїдемо, але у вечері. Нехай твої орендарі іншим разом приходять. – Криво посміхаючись, говорила Юля.
В Анжели засіпалося око.
- Гарної ночі. Поговоримо в п’ятницю вечором. – Спокійнл сказала Анжела, а в голові, вже намагалювала подальший план дій.
Юлю одразу відпустило. Вона вирішила, що виграла цей поєдинок.
- Так, так, сестро! До п’ятниці!
Анжела подумки посміхнулася.
Все сталося в середу. Юля з сім’єю поїхала близько десятої вечора до подруги. Анжела прийшла до своєї квартири з другом. Він допоміг зібрати усі чужі речі. Вдвох спакували їх до авто і відвезли на мамину квартиру. Всю ніч їздили від одного житла до іншого. Вранці прийшов майстер, який змінив замки. В десять ранку, квартиру прибарала жіночка з клінінгової компанії. В той самий день, але в чотири години, прийшли орендарі. Квартира сподобалася. Одразу заселилися. В п’ятницю вечері повернулася Юля і не змогла відчинити двері своїм ключем.
- Алло.
Анжела підняла слухавку.
- ЯКОГО…
То дзвонила Юля. Анжела почула багато нових лайливих слів. Навіть декілька записала. Корисно, навіть у такому напрямку, розвивати свій словниковий запас.
- Сестро, я зараз не можу говорити. Подзвони мені іншим разом. Скажімо, у вечір наступної п’ятниці. Я зараз не вдома. Маю мало зарядки. Зірки не небі не правильно вишукувалися, а ще Венера не в тому сузір’ї. До побачення.
- Та п ішла ти!..
Анжела кинула слухавку і єхидно посміхнулася.
