Ми довго зустрічалися зі своєю сусідкою Дашею, згодом вона завагітніла. Я був дуже радий такій новині та ми одружилися. У нас народилася чудова та здорова дівчинка.
Я чудово розумів, що одружився лиш через те, що вона завагітніла від мене. Інакше ми б ніколи не одружилися. Зустрічався я з нею через те, що більше нікого у мене не було. Я був дуже сором’язливим хлопцем та не користувався популярністю серед дівчат.
Ми жили разом заради дитини, у нас давно вже не було романтичних стосунків, ми були скоріше як брат і сестра, ніж як чоловік і дружина. Даша робила свою роботу та я свою. Жили так, як і усі. Єдиною радістю була донечка Сніжана.
Я розумів, що не щасливий, але не мав другого вибору та й виходити із зони комфорту у мені не дуже хотілося. Ще я боявся людського осуду, уявляв, як усі тикають на мене пальцем примовляючи який я негідник та кинув дружину з дитиною.
Та одного разу я познайомився з нею. Вона була наче грім серед ясного неба: вільна, незалежна та така пристрасна. Звали її Анжела. І, як не дивно я їй сподобався. Ми почали таємно зустрічатися і ці зустрічі вдихнули в мене життя.
Проте Анжела не хотіла мене ні з ким ділити та сказала, що я повинен розлучитися. Я вже був на все готовий, тільки б бути разом із коханою, та Анжелі було цього мало, вона сказала, що я не повинен бачитися з донькою та допомагати їй.
Тоді я був настільки засліплений коханням, що вирішив, що зроблю усе, що хоче Анжела. В моїй уяві я уже проводив щасливі дні та ночі з моєю Анжелою та не тямив себе від щастя, як раптом моя Сніжана вперше назвала мене татом. Це ніби повернуло мене на землю та я раптом зрозумів, що жити не зможу без мого маленького янголятка.
До мене також дійшло, що з Анжелою я не зможу бути щасливим, бо вона мене не розуміє, адже справді любляча людина не буде вимагати увесь час коханого та не змусить йти на такі жертви. В результаті я не полишив Сніжану та анітрохи про це не жалію.
