Навіть коли твоя половинка покидає тебе та переходить в інший світ, треба продовжувати жити. Адже в тебе все ще є твоє життя і люди, заради яких потрібно жити. Зустрічати нових людей, продовжувати кохати, насолоджуватись життям і жити життя. От тільки шкода, що син мого шкільного друга так не вважає.
Сталось це на святкуванні нашого спільного знайомого. В нього тоді був ювілей, п’ятдесят років. Нам з другом вже по сорок сім. Ми дуже давно не бачили, бо ж розійшлись наші дороги після випускного. Не знали, як в кого життя склалось.
При зустрічі Давид розповів, що вже чотири роки, як самотній та майже два роки тримав траур, замість звичних двох. Дружина покинула цей світ, через запущену хворобу, про яку дізнались занадто пізно. Я не зовсім зрозумів, що конкретно, але факт в тому, що після поставленого діагнозу вона прожила ще два місяці і все.
Дуже довго Давид горював. Ходив насуплений завжди, не слухав музики, не хотів дивитись щось веселе, хоча син його змушував, щоб той відволікся. Син Артур став для свого батька опорою та підтримкою.
За ці чотири роки Давид ні разу не зустрічався з іншими жінками, лак зараз визнає, що, по-правді, хотів би відчути тепла кохання, ніжності, жіночих обіймів. Все ж, дружини вже немає, він пережив цю втрату і буде завжди зберігати пам’ять про неї. Все одно продовжить поважати її як жінку та цінувати те кохання, яке в них було.
З нами сиділа за столиком ще одна наша однокласниця й слухала історію Давида. Поспівчувавши і висловивши йому свою повагу і розуміння сказала, що має одну знайому, яка зараз також самотня. Дітей не має, бо не змогла після того, як її дитина віддала душу Богу, пересилити себе і народити ще одну, та й вже здоров’я не дозволяло. Їй тридцять дев’ять, має хорошу роботу, красива, гарна господиня та прекрасна людина.
– То чому б вам не познайомитись? — запропонувала однокласниця.
Давид ще не встиг навіть рота відкрити, як підлетів його син одразу з матюками та лайкою. Мовляв, що це ми його сватаємо, він вдівець , а отже має зберігати вірність його матері. Іншу жінку, бачте, він не прийме собі в мачухи.
Такий галас здійняв. Спершу на нас налаявся, потім на батька купу бруду викинув. Я розумію, що Артур не може перетравити навіть думку про те, що його батько буд любити когось іншого, амне його маму. Та все ж, він не підліток, щоб так реагувати. Йому вже двадцять чотири роки і він має усвідомлювати, що його батько — жива людина,якій потрібна людська любов.
Давид взяв Артура під руку, вибачився та вони пішли додому скоріше. Навіть не дочекались торта. А в усіх інших настрій був геть зіпсований, адже відчуття від такого видовища були геть не святкові.
