Мама просила народити їй онука, мовляв буде бавити і доглядати. Та це були пусті обіцянки.
Знаю, що зараз на захист моєї мами стануть всі бабусі світу, та все ж я хочу поділитися своєю історією. Ми з чоловіком жили з моєю мамою і важко працювали, щоб заробити на власну квартиру. Коли мені виповнилося 30 років, моя мама почала мене вмовляти народити первістка. Мовляв роки йдуть, квартиру купимо окрему ще не скоро, а внука поняньчити їй так хочеться.
Ми з чоловіком подумали, що справді, далі відкладати народження хоча б однієї дитини нема куди. От і наважилися. Завагітніли з першої спроби. Через дев’ять місяців народився у нас синочок Павлусь. Я ж то думала, що посиджу до пів року у декреті і повернуся на роботу. Мама моя і так давно на пенсії за вислугою педагогічного стажу, хоча працює на разі продавчинею в супермаркеті. То ж може сидіти з онуком вдома.
Моя мама не схожа на інших жінок 50-ти років. Вона гарна і доглянута жінка. Доглядає за собою в усіх планах. Зокрема у неї завжди шикарна зачіска із невеликим начосом, нарощенні війки та нігті. Тричі на тиждень мама відвідує спортзал, а по суботах ходить з своїми подругами у сауну чи басейн. Такого роду дівич-вечір у них. Що ранку мама одягає навушники і вирушає на пробіжку.
Я ж думала, що з появою дитини вдома моя мама перегляне свої звички і почне свій вільний час приділяти Павлусеві, але ж ні…
Максимум, що можна очікувати – це те, що мама у вільний час підійде до онука і кілька разів помахає у малого перед очима якимось брязкальцем і все. На будь-які прохання каже, що вона мене вибавила і свою дитину, щоб я няньчила сама.
А останнім часом мама може навіть не ночувати вдома і не попередити про причини своєї відсутності. Я маю дуже велику злість на свою маму, адже це вона нас вмовила на дитину саме зараз. Саме вона обіцяла допомагати, а сама пропадає невідомо де. Жодної підтримки та надії від неї нема.
Єдине спасіння на кілька годин – це свекруха. Мама мого чоловіка чудова жінка, вона може примчати через ціле місто у будь-який час на моє прохання та посидіти кілька годин з дитиною. Але ж її добротою постійно теж не можна користуватися. Так і живемо…
