Моя подруга розповіла мені нещодавно про один цікавий випадок, що стався у неї на роботі. Вона працює у звичайному кафе кухарем. Офіціантом там був один молодий хлопець на ім’я Тарас.
Звичайно, ця робота не дуже легка. Приходять різні відвідувачі. Одні бувають виховані та чемні, а інші з розумі зводять, бо ставляться до офіціантів, як до прислуги.
Цілий рік ходила до цього кафе одна бабуся. Їй було близько вісімдесяти років. Вона жила самотньо у своєму великому будинку. Чоловік її помер давно, діток вона не мала. Навіщо їй було готувати їсти, якщо вона могла дозволити собі щодня ходити до кафе?
Але у цьому закладі її ніхто не любив, особливо офіціанти, адже вона до всіх чіплялася з претензіями. Цій бабці завжди щось було не до вподоби. Вона завжди прискіпливо ставилася до усіх, хто її обслуговував.
З часом усі відмовилися приймати замовлення у цієї відвідувачки. Лише один Тарас погодився обслуговувати невдоволену бабцю. Дивно, та він доволі спокійно ставився до усіх її дорікань. Пізніше він зміг жартувати з цією старою жінкою. У кафе усі вперше побачили, як бабця усміхається.
Минуло декілька місяців. Стара перестала ходити до кафе. Ніхто не знав, де вона поділася. Аж раптом у кафе зайшов солідний чоловік. Він запитав Тараса. Молодий офіціант знітився – наче не втрапляв ні у які проблеми. Та цей чоловік був адвокатом тої бабці. Виявилося, що вона заповіла свій просторий будинок Тарасу. Вона написала записку, що любить хлопця, як свого внука.
Тарас тоді звільнився з роботи і почав жити у будинку, який подарувала йому бабця.
Ось так. Добро завжди повертається бумерангом.
