БАБУСЯ ЯНГОЛ ОХОРОНЕЦЬ
Батьків Оленка не памятала. Тато зник ще до її народження, залишив маму з животиком і навіть листівки не прислав. Мами не стало, коли дівчинці було рік з хвостиком рак спалахнув, як нічний феєрверк, і маму не стало.
Виховувала Оленку бабуся Єва, мамина мама. Її чоловік пішов у кращий світ ще в молодості, тож усе своє життя бабуся Єва присвятила дочці і внучці. З першого дня між Оленкою і бабусею склалась якась чарівна духовна нитка. Бабуся миттєво здогадувалась, коли Оленка голодна, коли хоче спати, а коли просто треба обійняти. Розумілися без слів.
Бабусю любили всі сусіди на поверсі й навіть продавчиня Оленка з булочної. Викладачі у школі тільки раділи, коли на батьківські збори Єва приносила плетену корзинку з домашніми пирогами: “Ну не сидіти ж нам голодними, дітки ж не ангели!” Бабуся ніколи не пліткувала, ні про кого не казала злого слова, її постійно кликали поради давати. Оленка іноді жартувала, що в неї не бабуся, а справжній психотерапевт на пенсії.
Щоправда, особисте життя в Оленки шкандибало: школа, університет, потім робота. Постійно десь летить, щось вирішує. З хлопцями класика жанру: то не ті, то не так, або взагалі не туди. Бабуся трошки нервувала:
Оленко, ну що ж ти, доню, все дівуєш, нема хіба що хлопця пристойного? Та ти ж у мене красуня і розумниця! Оленка сміялася та віджартовувалась, але в душі вже ловила тугу тридцять років не жарти, може й варто вже родину заводити.
І недолуго, як завжди, все обірвалось зненацька бабусі не стало, просто вночі не прокинулась, серце спинилось. Оленка кілька тижнів ходила, як у тумані: на роботу механічно, до магазину як робот. Вдома зустрічала тільки кішка Маруся, гламурна чорнява принцеса. Було сумно, аж кістки ломило.
Якось їхала Оленка в електричці й захоплено читала книжку. Проти неї вкладається чоловік, років під сорок, виглядає хоч на виставку веди, одягнутий з голочки. Розглядає її так уважно, що аж не по собі, та Оленці навіть приємно. Завели розмову про книжки, і тут вона, як риба у воді, могла й Майдан перечекати. Він Олексій, запропонував після виходу піти в кавярню, далі послухаєш його про філософію доки не закінчиться борщ. Оленка погодилася.
Закрутилось, завертілося: дзвінки, СМС, зустрічі рідко, зате захопливо. Олексій весь у справах. Він не особливо розповідав про себе, родину чи роботу, але Оленка нарешті відчула себе щасливою поруч із чоловіком.
Якось Олексій запросив її в ресторан на вихідні, зробив багатозначний погляд і натякнув: вечір обіцяє стати особливим. Тут вже Оленка занервувала не в кіно ж попкорн жувати, тут пропозиція намічається! Нарешті, подумала, буде чоловік, діти, сімя як у серіалі. Шкода, бабуся не дожила.
Лежить Оленка ввечері на дивані, думає, що б одягти. До магазинів ходити не любить, усе замовляє в інтернеті. Взяла до рук смартфон, почала шукати сукню й заснула просто з телефоном в руках.
І сниться: заходить бабуся в кімнату, у своїй улюбленій вишитій сукні, сідає поряд та гладить онучку по голові затишно, як колись. Оленка аж підскочила: “Ба, ти ж як це ти тут?!” А вона: “Я ж, Оленочку, завжди поряд, просто ти не бачиш. Але зараз маю попередити: бережися цього чоловіка, не твоя це людина, біда від нього. Слухай бабусю!” і розтанула, як ранковий туман над Дніпром.
Прокинулась Оленка, вся в роздумах і тривозі, не могла заспокоїтись всю ніч, а сукню так і не вибрала. Ну як бабуся могла таке сказати про Олексія, якщо вони не знайомі? Маячня, чи справді знак згори?
Настав “День Ікс”. Ледь nicht-pidbrala сукню, все валилось з рук, а словами бабусі мотало мізки. Оленка вві снах ніколи не вірить, але з бабусею то особливий випадок: звязок, як Wi-Fi, лиш у них в сімї.
Субота, ресторан, Оленка в старій, але улюбленій сукні. На обличчі намальоване лице торбує, Олексій одразу питає: “Усе гаразд, кохана?” “Та гаразд, жартуй далі.” В кінці вечері, як у кращих традиціях романтики, Олексій опускається на коліно та відкриває коробочку з каблучкою.
І тут бах! Голова йде обертом, дзвін у вухах, а за вікном здається стоїть бабуся. Просто стоїть і дивиться. Оленка аж похолола це знак, сигнал, стук серця. “Вибач, Олексію, не можу” “Чому? Що я такого зробив?” “Я все життя вірила бабусі!” випалила вона й миттю вилетіла з ресторану. Не встигла озирнутися, як Олексій біля неї: злий, очі аж горять, почав трусити, кричати: “Та не хочеш і сиди зі своєю Марусею! Та кому ти треба, куркою недощипаною!” і грюкнув дверима мов злива наприкінці серпня.
Оленка стоїть, шокована: ось він, милий, інтелігентний Олексій Оце тобі і чоловік, і діти, і родина, гірке кіно.
Наступного дня біжить до свого однокласника Андрія, що вже пятнадцять років начальник слідчого підрозділу. Просить його “пробити” Олексія з фоткою. Через день дзвінок: “Олено, назвати це гарною новиною язик не повертається Твій кавалер професійний аферист. Заводить знайомства з жінками, одружується, все переписують на нього, кредити тягають, а потім викидає людей з їхніх квартир. Сидів не раз. Добре, що ти втекла вчасно!”
Отака то дивина Звідки бабуся могла знати, що він такий нікчема? Оце ж ангел, що береже. Дякую, бабусю, не залишила, врятувала від біди.
По дорозі додому Оленка зайшла в магазин, купила Марусі корм, собі халву, і з легкою душею повернулась додому. Бо знала тепер: вона не одна, бабуся завжди десь поряд, як той ангел-охоронець.
Кажуть, що душі рідних дійсно спостерігають за нами, стають янголами-охоронцями, відводять від негоди і бід
Хай так і буде. Хочеться вірити.
