Бабуся давно стала для сім’ї тягарем. Ніхто, звичайно, прямо їй цього не казав, та з поведінки було і так все зрозуміло. Рідний син постійно у роз’їздах, невістка відкрито недолюблює стареньку, а онуки навіть не звертають уваги. Бабуся Ніна давно все зрозуміла, але зробити нічого не могла.
Довелося просто терпіти таку зневагу. Як сім’я чекала того, щоб позбутися старої, так і вона чекала, аби втекти з цього всього.
Ніна Григорівна постійно ходила в лахміттях, страшенно худа через постійне недоїдання. Діти не купували їй зовсім нічого. А от сусіди любили стареньку. Часто запрошували в гості, пригощали чаєм, щось розповідали і її життям цікавилися.
Сама ж баба Ніна була дуже милою жінкою. Мало того, що постійно прибирала всю квартиру, то ще й готувала їжу на всю сім’ю. Та цього ніхто не цінував. Вся робота була прийнята як повинність. Невістка часто кидала різні образливі фрази типу:
– Чого оце вдома сидіти дурницями страждати? Може треба справами якимись толковими займатися?
Тож не складно уявити, що й онуки ставилися до бабусі вороже. Та й взагалі, якщо по правді, то в цій родині були кожен за себе. Ходили ніби чужі люди по будинку. Навіть не обмінювалися новинами. Та попри це невістка мала подруг, онуки теж, а Ніна Григорівна мусила мучитися в самотності. Вона щиро любила свою родину, адже вони були їй єдиними близькими людьми, а у відповідь отримала лише відриту зневагу.
Жінка ніколи не показувала своїх емоцій при комусь. А такі жорстокі образи змушували її тихенько плакати ночами, в той час як кривдники спокійно собі спали.
І ось вона стоїть із речами під під’їздом. Навіть на вокзал ніхто не захотів провести. Тож довелося самій із багажем спішити на потяг. Ледве проточившись між спальними полками, вона нарешті знайшла своє місце і присіла, голосно зітхаючи. Тоді вийняла із гаманця світлину з сім’єю. По фото і не скажеш, що у їхніх стосунках – прірва.
І ось вона в рідному селі, відкрила двері в свою хатину. Ніде не може бути краще ніж тут. Навіть стіни в цьому місці лікують. Та й сумувати не було часу, адже в селі завжди купа роботи.
Ця домівка була особливою для Ніни Григорівни. Скільки років її життя минули тут. Біль в душі не покидав стареньку, адже спогади викликали сльози на очах. Вона присіла на край ліжка, а в голові постала картина: молода Ніночка порається на кухні, діти весело граються, щось балакають коханий прийшов з роботи і чекає на вечерю.
Зараз у будинку майже нічого не змінилося, окрім того, що стало страшенно пусто. Та пусто не лише в хаті, а й в душі жінки. Ці цінні спогади, на жаль, залишаються лише спогадами і їх уже не повторити.
На столі назавжди залишилися ті пам’ятні світлини із життя. А от найновіша, та яка викликала найбільше суму, була просто пожмакана і викинута у вогонь.
