Дзвінок посеред робочого дня. Я кидаю всі справи. Пояснюю ситуацію керівництву та прошу дати пару днів вихідних. Хутко збираюсь та біжу до банкомата, щоб зняти збереження. Поки біжу, пояснюю все чоловіку по телефону та проводжу інструктаж, що треба зробити вдома, поки мене не буде.
Вокзал, білети та погляд, що на мить зупинився на відображені в дзеркалі: втомлена жінка, з де-не-де сивими волосинами на голові. Хоча мені всього двадцять шість, але сивина прийшла зараз.
Я їду на похорони бабусі, яка виховала мене та мою сестру Аліну. Остання мене і сповістила про відхід бабусі в інший світ.
Сталось так вже, що коли ми стали жити з бабусею, то вона обрала собі улюблену онуку. І це була не я. Я була занадто сильно схожа на свого тата, якого бабуся страшно не любила. Тому поки Аліна гралась з іншими дітьми, отримувала все найкраще, що тільки могла бабуся дозволити, я прибирала, готувала, прала, поралась по господарству, в саду та в городі.
Поки Аліна жила як принцеса, я мала працювати як домогосподарка. Для Аліни були репетитори та гуртки, тим часом як мені навіть за золоту медаль в школі не сказали нічого хорошого.
Коли Аліна не змогла вступити своїми силами до ВУЗу, то бабуся взяла кредит для оплати контракту. А коли прийшов час мені вступати, то бабуся сказала, що маю я йти на роботу, адже треба виплатити кредит за навчання Аліни.
Я відмовилась від такої ідеї та перестала з ними спілкуватись. Ось так. Мене ніколи не любили в цій родині. Навіть в деякій мірі ненавиділи. Інакше чому в мене забрали дитинство та юність?
Я стала працювати та паралельно вчитись. Вступила на державне, отримувала стипендію, працювала та орендувала кімнату в старенької доброї бабусі. Вона до мене ставилась як до рідної онуки.
Потім вийшла заміж за найкращого в світі чоловіка та в нас з’явився син, якому зараз два рочки. Але навіть після мого життєвого успіху, на відміно від Аліни, бабуся далі не любила мене. Казала, що це я на шиї в чоловіка вишу, а не своїми силами знайшла роботу та отримала посаду. А Аліні просто не пощастило та трапились погані люди в житті.
І зараз я їду на похорон людини, яку навіть не впевнена, що колись любила і яка ніколи не любила мене. Чи маю я взагалі там бути?
