Твоя сестра виходить заміж, їй ніде жити, бабуся переїде до вас: Бабуся плакала, відчуваючи, що нікому не потрібна.
Коли ми з Олегом одружилися, відразу почали мріяти про власне житло. Жили в невеличкому містечку під Полтавою, розраховуючи лише на себе. Мої батьки не могли нам допомогти, а Олег виріс із бабусею, Галею Іванівною, і не хотів повертатися до неї додому. З матір’ю він майже не спілкувався — вона з’являлася лише зрідка, навіщуючи бабусю. Олегові вона була не потрібна: у неї новий чоловік і маленька донька, а син, схоже, давно став чужим.
Ми оформили іпотеку і працювали, як закляті. Хотіли швидше виплатити частину боргу, щоб спокійно планувати дітей. Олег позичив трохи грошей у матері, але ми швидко повернули борг. П’ять років ми економили на всьому, і до того часу іпотека була майже закрита. Ми з полегшенням зітхнули — навіть якщо я піду у декрет, з виплатами впораємося. І ось, наважившись на дитину, ми дізналися, що станемо батьками. Того самого дня, коли збиралися святкувати, у двері постукала свекруха, Наталя. Її візит був наче грім серед ясного неба.
— Чого це ви такі радісні? — кинула вона з іронією, оглядаючи нас.
Ми поділилися радістю, але вона навіть не здригнулася. Замість вітання вона випалила:
— Я не за цим прийшла. Олеже, твоя сестра, Оксана, виходить заміж. Їй ніде жити. Бабуся переїде до вас, тож готуйте їй місце.
— Чому до нас? — збентежився Олег.
— Вона тебе виростила, тож будь вдячний і допоможи, — відрізала Наталя.
— Мам, у неї ж своя квартира! Чому Оксана має там жити?
Розмова закінчилася потоком звинувачень. Свекруха грюкнула дверима і пішла. А наступного дня приїхала бабуся. Вона стояла на порозі, стискаючи хустину, і плакала. «Я лише заважаю, нікому не потрібна», — шепотіла вона, і моє серце розривалося. Олег обійняв її: «Не плач, бабусю, усе буде добре». Але я вже відчувала — наше життя ось-ось перетвориться на пекло.
Із переїздом Галі Іванівни почався кошмар. Свекруха почала з’являтися у нас у будь-який час доби, без попередження. Вона заявляла, що має право навідувати матір. Після її візитів почали зникати речі. Дрібниці, але все одно неприємно: те ваза, яку вона так хвалила, те статуетка з полиці. Я мовчала, але всередині кипіло. А потім Оксана забрала у бабусі телевізор — той самий, що ми з Олегом купили, щоб Галя Іванівна дивилася свої серіали. Бабуся розповіла, що онука просто запакувала його в коробку і пішла, навіть не пояснивши. Гірше того, Оксана забирала в неї всю пенсію, залишаючи старушку ні з чим.
Одного разу Галя Іванівна не витримала і сказала доньці:
— Якщо ти так часто приходиш і сумуєш, я можу повернутися додому. В Оксани немає дітей, а Олег незабаром стане батьком.
Після цього Наталя стала рідше з’являтися. Мабуть, злякалася, що мати справді забере квартиру. Через рік після народження нашого сина я вийшла на роботу — бабуся з радістю взялася доглядати за правнуком. Ми почали мріяти про квартиру більшу — у двушці стало тісно. Галя Іванівна, сяючи, одного разу сказала:
— Оксана вагітна і просить допомогти з дитиною. Але я вже тут обжилася, нікуди не хочу. Купуймо трикімнатну і будемо чекати нашу принцесу!
Я вірю, що так і буде. Але кожного разу, коли згадую сльози бабусі та нахабство свекрухи, відчуваю, як усередині закипає гнів. Наша сім’я заслужила спокій, і я зроблю все, щоб захистити її від тих, хто бачить у нас лише вигоду.
