Бабуся витерла сльози, повернулася до хлопчика: – Дмитрику, тато не повернеться. Але він спостерігає за тобою. – Звідки? – З неба.

Дмитрик сидів біля мами. Вона сумна, тільки хитала головою. Вчора не стало тата. Дмитрик не розуміє, як це не стало? Зранку вони з татом жартували, разом снідали. Тато пішов на роботу, а увечері не повернувся. Хлопчик не хотів вірити, що більше не побачить його. Він знову і знову запитував, куди подівся тато, як це не прийде більше до нього. Дмитрик його так любить, а тато кинув його, навіть не пояснив чому.

Прийшла бабуся Віра, мамина мама. Вона голосно плакала, примовляючи, та обнімаючи хлопчика. Дмитрик запитує бабусю, чому тато не повертається? Він же його так чекає. Бабуся витерла сльози, повернулася до хлопчика:
– Дмитрику, тато не повернеться. Але він спостерігає за тобою.
– Звідки?
– З неба. Наразі він там житиме, але про тебе знає все. Якщо тобі потрібно щось розповісти татові, ти виходь на двір, подивись на небо, знайдеш хмаринку, там твій тато. Ось тоді розповідай йому все, що хочеш. Він обов’язково тебе почує. Віднині спілкуватимешся з татом тільки так.

Хлопчик вибіг на подвір’я, він підняв очі й став швидко шепотіти щось. Його мама вийшла слідом за сином. Вона стояла позаду, слухала, що хлопчик говорив. А Дмитрик просив і просив татуся повернутися. Він завжди буде його слухатися, не буде балуватися, тільки щоб повернувся. Мама сіла поруч із сином, вона гладила його по голові. Як заспокоїти Дмитрика, щоб не побивався так.
– Слухай синочку, тато почув тебе. Але в нього друге життя без нас. Наразі він біля янголів. Йому там добре. Але до нас вже не повернеться, не потрібно його тривожити. Ти роби так, як сказала бабуся, розповідай йому про все. А він обов’язково тебе почує.

Час лине. З роками Дмитрик змирився, що ріс без тата. Мама вдруге не вийшла заміж. Не хотіла приводити чужого чоловіка у свій дім. У неї росте чоловік, найдорожчий на світі. Робота в неї хороша. Для них вистачає. З сином відносини хороші. Дмитрик завжди ділився з мамою всіма своїми переживаннями. Жили дружно. Коли син підріс, допомагав мамі. У квартирі прибирав, ремонтував, що потрібно було. Непомітно минув час, і Дмитро вже поїхав вчитися в інший город.

Мама залишилася одна, сумувала, але гордилася своїм сином. Он який красень виріс, так схожий на свого тата. Вона гордилася. Вдалося виростити із Дмитра справжнього чоловіка. До інституту вступив самостійно, і грошову допомогу в мами не просить. Підробляє вечорами. Правда від того мало приїжджає додому. Але вчиться добре.

Дмитро скільки жив, ніколи не забував про тата. Як вчила колись бабуся, якщо в нього виникали проблеми, виходив на подвір’я, шукав у небі хмаринку, і розповідав все, що йому наболіло. Від цього ставало легше. Довгий час вірив, що тато його чує. Навіть коли виріс, все одно розповідав татові про все наболіле.

Оцініть статтю
Дюшес
Бабуся витерла сльози, повернулася до хлопчика: – Дмитрику, тато не повернеться. Але він спостерігає за тобою. – Звідки? – З неба.