Бабуся їла і по її щоках котилися сльози. Дещо з замовленого вона поставила до своєї торбинки

Я з донькою любили вихідними ходити до невеличкого вуличного кафе самообслуговування. Там готували чудові страви з курятини, та й десерти смачні. Проте останнім часом Альбіна почала відмовлятися від походів туди, ми замовляли додому смачні страви.

Коли весняне сонечко стало добре пригрівати я сказала, що сьогодні обов’язково прогуляємося й поїмо. Та донька знову відмовилася. Я вирішила вияснити в чому справа, дитина постійно зі мною, тож образити там її ніхто не міг, у чому ж річ.
– Доню, в чому така причина, категорично ні?
– Мамо, пам’ятаєш, часто туди приходить якась бабуся й запитує чи можна забрати недоїдки?
– Звичайно, ми ж також їй віддавали.
– От, того й не хочу йти. Мені соромно віддавати недоїдки. Мені її дуже шкода. Вона можливо не має грошей на їжу, а люди деякі навіть недоїдки їй не віддають, а навмисно викидають.

Для мене було великою несподіванкою почути таке від десятирічної дитини. Дійсно часто біля кафе з’являється бабуся й просить не викидати недоїдки, а віддати їй. Хтось віддає, а хтось навпаки перед нею їх викидає, ще й кричить, що вона нахаба.
– Альбіно, а може сьогодні купимо для цієї бабусі нормальний обід. Скажемо, що сьогодні день добрих справ.
– Справді? Я згодна. – зраділа донька.

Ми пішли до кафе, бабуся сиділа неподалік на лавочці. Коли моя донька пішла й покликала її до одного зі столиків, то старенька здивувалася. Багато відвідувачів дивилися з відразою. Ми сіли за столик поряд. Бабуся їла і по її щоках котилися сльози. Дещо з замовленого вона поставила до своєї торбинки, подякувала нам і вийшла.

Насолодившись їжею ми вийшли, а вона нас чекала. Чекала, щоб подякувати. Ми розговорилися. Виявилося, що вона живе сама, дітей вже немає. Є в неї пенсія, але до кінця місяця їй не вистачає. Хоч і все життя працювала вихователькою. Тож вона змушена просити недоїдки, щоб поїсти. Я слухала її й плакала, як важко бути одиноким пенсіонером у нашій країні.
Дякую, тобі хороша дівчинко. Ти така маленька, а маєш велике серце. – сказала вона на прощання.
Я вважаю, що найкраща похвала, яку колись я чула.

Оцініть статтю
Дюшес
Бабуся їла і по її щоках котилися сльози. Дещо з замовленого вона поставила до своєї торбинки
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.