Оце так справи! замість привітання вигукнув Єгор, побачивши у дверях невисоку, сухорляву бабусю у джинсах, яка витягла губи у хитру усмішку. З-під примружених повік жваво виблискували грайливі очі.
«Оленчина бабуся, Валентина Петрівна, одразу впізнав він. Чому ж так без попередження, не подзвонила навіть»
Доброго дня, онучку! все так же усміхаючись, сказала вона. У дім пустиш, чи будеш на порозі тримати?
Та звісно ж, заходьте! заметушився Єгор. Проходьте, будь ласка.
Валентина Петрівна закотила в оселю невелику валізу на колесах. Мені міцненького! наказала вона, коли Єгор пригощав чаєм. Оленка, значить, на роботі, Марічка у садочку, а ти чого, нічого не робиш?
На відпустку відправили, зітхнув той. На два тижні через виробничу потребу. Його мрії про відпочинок почали випаровуватись. З надією глянув на гостю: Ви надовго до нас?
Вгадав, кивнула вона, зруйнувавши останню надію, не на один день.
Єгор знову зітхнув. Зі своєю тещею він майже не був знайомий: бачив лише раз на їх з Оленкою весіллі, приїздила з іншого міста. Але про неї наслухався від тестя. Той, як заходила мова про тещу, переходив на шепіт і боязко озиралися по кімнаті. Зрозуміло було, що він її поважає до трясіння в колінах.
Помий посуд, наказала Валентина Петрівна, та збирайся. Проведу тобі ознайомчу екскурсію по місту, будеш супроводжувати!
Єгор не знайшов, чого заперечити. Та й не намагався тон у неї був такий, як у старшини Плахотнюка із армії. Заперечувати собі ж дорожче.
На набережну веди! вже не просила, а веліла Валентина Петрівна. Як туди швидше добратися? Взяла Єгора під руку та впевнено рушила по асфальту, уважно роздивляючись навколо.
Можна таксі, байдуже знизав плечима Єгор.
Валентина Петрівна раптом піднесла до губ пальці і гучно просвистіла. Поруч різко зупинилося таксі.
Навіщо свистіти отак? Що люди скажуть? тихо дорікав їй Єгор, допомагаючи сісти на переднє сидіння.
Та нічого вони не скажуть, весело сміялась старенька. Ще подумають, ніби ти так себе поводиш, а не я.
Таксист почув її слова, розсміявся разом із Валентиною Петрівною. Вони весело ляснули один одного по долонях, як давні друзі, коли жарти вдаються найкраще.
Ти, Єгорчику, хлопець чемний і вихований, ділилася з ним родичка, поки вони гуляли набережною. Твоя рідна бабуся, мабуть, веде себе спокійно та пристойно, а я так не можу. Мій чоловік, дід Олени, хай йому земля пухом, довго звикав до мого характеру. Ледь звик. Він був тиха книжна душа, а тут я в його житті зявилась. І понеслося! І в гори його тягала, і з парашутом навчила стрибати. Тільки дельтапланів боявся, мов чорт ладану. На землі з донькою чекав, поки я над ним кола накручувала.
Єгор уважно слухав Валентину Петрівну. Ірина ніколи не розповідала про бабусині пригоди. А життя в тієї, видно, було неспокійне, кольорове і повне пригод. Це багато що пояснювало.
А ти стрибав із парашутом?
В армії, чотирнадцять стрибків, не без гордості розповів Єгор.
Молодець, поважаю! схвалила Валентина Петрівна й заспівала:
«Довго летимо ми з тобою,
Цей стрибок на двох один».
Єгор впізнав пісню і охоче підхопив:
«Біле шовкове хмарко
З чайкою злетить за спину».
Старовинна пісня зблизила їх, і Єгор уже не відчував незручності поруч із цією незвичайною бабусею.
Перепочинемо й перекусимо, запропонувала вона. Онде, здається, чудовий мангал, відчуваєш, як смачно пахне?
Шашличник смуглявий, кремезний чоловік із суворим поглядом нанизував шматки маринованого мяса на шампур. Вигляд у нього ніби він і кінжалом міг би ворога проколювати і це йому тільки до вподоби. Дивлячись на нього, хотілося вигукнути «Гей!» і пуститися в гопак із шаблею.
Сідаючи за столик, Валентина Петрівна кокетливо підморгнула й щиро заспівала чистим голосом:
«Добрий день вам, господарю,
Буду співати до забави!»
Шашличник здивовано глянув на вікувату гостю, помітив в її очах вогник і підхопив:
«Разом співати веселіше,
Господарю, з добрим серцем!»
Пригощайтесь, шановна пані, радісно всміхаючись, розставив на столику страви з шашликом, лавашем та свіжою зеленню. Приніс два келихи пянкого закарпатського вина і шанобливо вклонився.
На аромат смаженого мяса з кущів вибрався худий сірий котеня, несміливо підійшов до столу і глянув запитально.
Саме тебе не вистачало, усміхнулася Валентина Петрівна. Ходімо до нас, малий! Повернулась до шашличника: Паночку, принеси ще свіжого мясця для нашого нового друга, будь ласка, та поріж дрібніше!
Поки котеня натхненно їло, Валентина Петрівна продовжувала:
У вас дитина зростає, та ще й дівчинка! Як же ви доброти навчите, якщо вдома немає хоч кота? Ось вам ще один член сімї, хай допомагає Марічці бути чуйною та турботливою.
Повернувшись додому, Валентина Петрівна заходилася купати приблуду, а Єгора відрядила за приданим лоток, мисочки, кігтеточку та мяке лежачко. Коли він повернувся, обвішаний покупками, в оселі лунав щасливий жіночий сміх. Оленка й Марічка пригорнули бабусю, а та, обіймаючи їх до себе, засипала поцілунками. Котеня, видершись на диван, з цікавістю розглядало нову сімю.
Це тобі, Марічко, літній комплект з шортами, роздавала подарунки бабуся, а це тобі, Оленко. Жінці, кажуть, найкраще піднімає настій ажурна білизна
Усю наступну тиждень Марічка не ходила у садочок. Зранку вони з бабусею зникали з дому і повертались під обід стомлені, але задоволені. Дома на них чекали Єгор і Левчик так назвали котика. Увечері до родини приєднувалася Оленка, і всі разом вони йшли гуляти на свіже повітря знову з Левчиком.
Треба тобі щось сказати, Єгорчику, якось серйозно підкликала Валентина Петрівна. Завтра вже їду, настав час. Це, простягнула прозору теку, віддаси Оленці після мого відїзду. Це мої останні розпорядження. Квартиру та все майно залишаю їй, тобі бібліотеку чоловіка. Там рідкісні книги, автографи відомих людей
Але навіщо, Валентино Петрівно!? схвильовано вигукнув Єгор, однак вона урвала його рухом руки.
Оленці нічого не казала, а тобі скажу: маю проблеми із серцем, серйозні. Усе може статися несподівано, треба готуватися.
Як же ви самі? обурився Єгор. Треба, щоб хтось поруч був!
Я не сама, поруч завжди хтось. І дочка в мене є, і теща твоя у сусідньому місті. А ти бережи Оленку й ростіть Марічку, гарний ти хлопець, надійний. Я ж тобі, бач, теща у квадраті! вона дружньо поплескала його по плечу й щиро засміялась.
Може, бодай ще трохи побудете? попросив Єгор.
Валентина Петрівна вдячно усміхнулась і тихо похитала головою.
Проводжали її усією родиною, Левчик у Марічки на руках і той, здавалося, зажурився.
Валентина Петрівна склала пальці колечком до губ і несподівано голосно присвистнула. Таксі різко загальмувало поруч.
Поїхали, зятю, проведеш мене на вокзал! розпорядилась вона і, цілуючи Олену й Марічку, сіла на переднє сидіння.
Таксист здивовано дивився на бабусю, яка зупинила його так нетрадиційно.
Чого витріщилися? буркнув Єгор. Не бачили ще вихованих жінок?
Худенька бабуся, струснувши сивими кучерями, розсміялася і гучно ляснула долонею об простягнену Єгореву.
Бабуся з характером: Як непередбачуваний приїзд Валентини Петрівни перевернув відпустку Єгора догори…
