Моя свекруха жінка непроста, але ніде правди діти – сильна. Ще у молодому віці залишилися одна з маленьким сином на руках. Чоловіка рано не стала. Галина Олегівна старалася усьому давати раду самостійно. Коли її син Левко підріс, наважилася вдруге вийти заміж. Правда з цим чоловіком її життя не склалося. Не підійшов він під її вимогливий характер. Запальним був, любив підіймати на жінку руку.
Вона народила від нього доньку, але з дитинства дівчинку не злюбила, бо вона була схожа на свого батька, що зовнішність, що характер. Проживши у другому шлюбі шість років, не витримала й подала на розлучення. Забрала малих дітей й повернулася на свою квартиру.
Важке життя загартувало жінку до будь-яких труднощів. Чоловікам вона більше не довіряла та навіть чути не хотіла про нові стосунки. Тим часом діти підросли. Левко вступив вчитися на лікаря. Мамина гордість та надія на краще майбутнє. Дочка Ліза вивчилася на кухаря й після училища подалася у світ. Додому не поверталася. Видко відчувала, що мама її не любить.
З Левком ми зустрілися, коли я вступала до університету. Між нами швидко розпочався роман. Ми зустрічалися, але знайомити мене зі своєю мамою хлопець не поспішав. Може боявся, що вона своїм лідерським характером віднадить мене від їхньої родини.
На той момент, коли ми нарешті вирішили одружитися, сестра Левка Ліза уже стала мамою двох дітей. Галина Олегівна відверто зізналася мені, що не любить своїх онуків й чекає коли ми з Левком порадуємо її поповненням. Адже дитину сина вона любитиме попри все. Мені був незрозумілий цей поділ дітей та навіть образливо за Лізу та чи могла я якось вплинути на цю непросту жінку.
Після весілля я народила донечку й свекруха свого слова дотримала. Вона просто душа не чаяла у нашій Тетянці. Попри те, що малих дітей не любила, приїздила до нас в гості кожних вихідних, щоб побачити онучку. Коли дівчинка підросла, просила нас привезти її до себе в гості. Хоч Таня не була вередливою дитиною і я сама прекрасно з нею справлялася, свекрусі не перечила. Виконувала її прохання без зайвих обговорень.
Минав час Таня дорослішала. Зовсім скоро ми святкуватимемо її 18-ий день народження. Дівчина виросла справжньою красунею й була схожою на свою бабусю в молодості. За це Галина Олегівна любила онучку ще більше. Мабуть, характер теж передався від бабусі. Хоч Таня я не була вередливо, але вміла за себе постояти й нікому не дозволяла себе ображати. Через це інколи здавалося, що дівчина різка.
Відколи Таня підросла її бабуся почала попереджувати своїх дітей, що все своє майно залишить онучці. Під майном вона мала на увазі квартиру, дачу у селі та все, що нажила за життя. Посуд, прикраси, норкову шубу. Правда бабця не враховувала той факт, що її пожитки уже давним-давно вийшли з моди й не коштували абсолютно нічого.
Тільки надходили вихідні моя Таня була змушена їхати до Галини Олегівни. Бабусю треба провідати, по господарству допомогти, в аптеку піти. Прибрати квартиру, приготувати їсти, помити вікна та ще багато іншого. Все це мала робити тільки онучка, бо бабуся ж їй усе залишає. Складалося таке враження, що моя дитина була змушена відробляти те, чого ще навіть не мала.
Одного разу Таня зібралася з друзями у похід. Це означало, що вона не зможе поїхати до бабусі. Я порадила доньці попередити стареньку про це й спокійно їхати з друзями. Таня так і зробила. У п’ятницю зателефонувала до старої та розповіла, що не приїде.
Реакція бабці була миттєвою: «Як не приїдеш? А у квартирі поратися хто буде? Я тобі купу справ підготувала! Так діло не піде, ти зобов’язана приїхати до мене завтра й зробити те, що я скажу!»
Але ж моя донька дівчина не проста. Бабусині вимоги слухати не стала й одразу відповіла: «От коли напишеш на мене заповіт й оформиш все нотаріально, тоді й приїду! А то ти обіцяєш, обіцяєш, а на ділі шиш» – й після цих слів поклала слухавку.
Звісно, свекруха одразу зателефонувала до Левка та почала вичитувати його за те, що ми виховали невдячну дочку. Декілька годин чоловік слухав нарікання від своєї матері, не розуміючи, що відбувається. Коли нарешті поклав слухавку, я йому про все розповіла.
Наші думки з цього приводу розійшлися. Левко вважає, що Таня повинна попросити вибачення у бабусі й скасувати поїздку з друзями. Я ж думаю, що дочка не зробила нічого поганого. Вона цілком має право відпочити у компанії однолітків, а то крім старої баби більше нікого й не бачить!
Не знаю, чому тато не хоче підтримати своєї дитини. Можливо він переживає, що бабуся передумає й залишить своє майно дітям Лізи. Так абсолютно не проти. Можливо сестра Левка отримає хоч якусь компенсацію за те, що матір її ненавидить. Хіба не можна розділити майно між онуками порівну. Це не моя справа, але я не дозволю ображати Тетяну.
А що ви думаєте з цього приводу?
