Після закінчення інституту влаштувався на хорошу роботу. Там і зустрів своє кохання. Після кількох місяців зустрічей ми одружилися.
Оля була зі села. Їй було важко оплачувати помешкання зі своєї мізерної зарплати, тому почали жити разом. Коли Оля дізналася, що вагітна, то наполягла на узаконенні стосунків. Так ми стали сім’єю.
Моя тепер законна дружина була хоч і гарною, проте її поведінка мене часом дратувала. До того я чомусь не зауважував, що у неї такі примітивні манери. Мої намагання щось змінити були марними. Наші стосунки були не з найкращих, що, звичайно, пригнічувало мене.
Скандали відбирали у мене силу, вбивали радість. Врешті я не витримав і поставив їй ультиматум – живемо в мирі або розходимося. Вона без сварки не змогла прожити й дня. Так ми розсталися.
Оля поїхала від мене в село до матері, забравши Стаса, що було для мене найболючішим. За місяць я все таки вирішив провідати сина, бо дуже вже за ним сумував. Але мої спроби видалися марними – мене й на подвір’я не пустили, охоронцем якого був без прив’язі великий вівчур.
Я повернувся додому. Наступні мої спроби також були безрезультатні. Як пізніше дізнався, Оля вийшла заміж, якщо це так можна назвати, за місцевого алкоголіка і сама почала заглядати в чарку. Мені було жаль малого. Але я нічого наразі змінити не міг.
Так збіг рік. Одного дня несподівано мені подзвонили з органів опіки. Мені повідомили, що померла мама Стаса, себто моя колишня дружина.
Як з’ясувалося, протягом всього часу дитиною займалася бабуся Катя. Оля потонула в чарці зі своїм співмешканцем і пішла з тієї ж причини з життя – через передозування. Стас дуже прив’язався до бабусі. Йому на цей час вже виповнився п’ятий рік.
Я швидко знайшов спільну мову з сином. Однак коли сказав, що забираю його з собою, малий запротестував. Сказав, що любить бабусю Катю і нікуди без неї не поїде. Ніякі вмовляння тут не допомагали. І бабуся, як зауважив, зовсім осунулася, коли почула про це.
-Бабусю, ти мене не віддаш нікому! Правда?! – шукав малий захисту в старенької жінки, що вже сама потребувала допомоги.
Звісно, я не очікував на такий поворот подій. Не знав, що робити. Залишити їх обох не міг. Малому треба була опіка, бо з віком зростали потреби і необхідність вчитися. Вирішив заночувати, а зранку обдумати все на свіжу голову.
Уночі не спалося. Думка про розлуку з сином не давала спокою. Але й розлучати Стаса з бабусею також було неправильно, адже вони сильно прив’язалися один до одного.
Зранку я попросив бабусю Катю скласти власні речі і поїхати з нами. Жінка не сподівалася такого повороту, але зраділа, що вона й надалі буде разом з улюбленим онуком.
У мене була трикімнатна квартира. Місця наразі вистачало на всіх. Стаса я віддав на підготовку в школу. Бабуся Катя знайшла також собі заняття. Поки нас не було вдома, вона любила сходити на базар, щоб купити щось смачненьке для сім’ї на вечерю. Любила кухню. Готувала смачні борщі і пекла млинці з різними начинками. Увечері вона гуляла зі Стасом. На ніч читала йому казки.
Мені було приємно від того, що все так гарно склалося. Навіть часом ревнував Стаса до баби Каті. Радів, що малий щасливий у таких стосунках. І по суті бабуся Катя стала тим цементом, який зробив стосунки між нами щасливими.
