Проміняти сім’ю заради чистого сумління – можу, вмію, практикую. З Тимофієм ми жили душа в душу. Повне взаєморозуміння, жодних скандалів. Довго зустрічалися, одружуватися не поспішали, бо обоє були студентами. Коли вже почали працювати, то справили весілля.
Спершу квартиру винаймали, оренда, комунальні платежі – влітали на гарну копійку. Тимофій давав на це свої гроші, на мені були продукти та інші побутові проблеми. Про власне помешкання навіть не мріяли й з дітьми не поспішали.
Біда у нашій родині обернулася для мене успіхом. Хоч так говорити й не можна. Померла мамина тітка, вона була самотня без чоловіка та дітей. Характер мала нестерпний. Та коли зовсім злягла, попросила мою маму її обходити, а вона за це свою квартиру їй залишить.
Стара слова дотримала, а мама нове помешкання одразу на мене переоформила. Через 40 днів поїхали з чоловіком на своє нове житло дивитися. Стан у квартири, звісно, не найкращий. Перед тим, як в’їжджати, доведеться ремонт робити. Та де ж ті гроші брати, щоб і за оренду, у на матеріали? Вирішили таки переїжджати, а ремонт по ходу робити. Помаленьку, по кімнатці.
Ціни на будматеріали шалені, а нам стулю, підлогу, стіни – все треба переробляти. Я вже мовчу про меблі. Два роки пішло на спальню та ванну. Кухню залишили на десерт. Пішли у меблевий, попросили розрахувати вартість нової кухонної стінки за нашими замірами. Нам як сказали суму, то я мало не розплакалася. Це ж який смертний може собі дозволити таку розкіш?
Пішли додому порізно, бо я була не в гуморі, почала на Тимофія гарчати, сама не знаю чого. Нерви до одного місця. Вже доходила до нашого будинку, коли побачила біля лавки гаманець. Підняла, відкрила, а там гроші в іноземній валюті. Наче сам бог почув мої молитви й кинув цей гаманець просто перед носом. Побігла додому, щоб ніхто не схопився за втраченим.
Сиджу за столом, мрію про обновку. Вже уявляю як готую на новій кухні. Повернувся Тимофій, купив мені шоколадку, кинув переді мною:
-На, їж і не гарчи! – потім ображену чмокнув у щоку, а у мене посмішка з обличчя не сходить.
-Якби я знав, що шоколад так на тебе діє, купив би ще одну плитку – жартував Тимофій.
Я мовчки перед ним гроші розклала й дивлюся на реакцію.
-Ти нічого не хочеш мені пояснити? – запитує чоловік.
-Просто диво якесь! Біля під’їзду знайшла. Тут не лише на кухню, а ще й на деякі меблі вистачить. Нам не доведеться ще два роки на всьому економити.
-Ти розумієш, що цей гаманець хтось загубив, правда? Виходить, що ці гроші чужі, вони нам не належать, значить і витрачати їх не можна – почав мудрувати Тимофій.
-Ми повинні подати оголошення в інтернеті, чи газету про знайдену річ. Власник зможе назвати точну суму.
-Ти зараз серйозно, чи так недбало жартуєш? – розсердилася я. – Я тобі про кінець цього клятого ремонту кажу. Ми нарешті зможемо дитину завести, а ти мені про власника туруєш.
-А ти дитиною не прикривайся! Кажу, що ми не будемо витрачати чуже, значить не будемо!
Слово за слово й почався грандіозний скандал. Дійшло до того, що Тимофій попередив, якщо я не знайду власника, то він зі мною жити не буде. Бач, який совісний знайшовся! Хіба я винна, що власник така роззява. Якби я носила в гаманцеві такі суми, то берегла б його, як зіницю ока. Значить, не так уже йому і треба ці гроші.
Тимофій не жартував. Через кілька днів, коли я таки не подала оголошення про знахідку, зібрав речі та повернувся на орендовану квартиру. Він про розлучення згадав, а я розгнівалася. Ну от ви, щоб зробили на моєму місці, шукали власника, чи витратили гроші?
