Наша донька Ліля одразу після одруження вирішила, що вони з чоловіком житимуть в нашій квартирі.
В нас житло велике, чотири кімнати, тому всім би вистачило місця. Тим більше ми раділи, що не будемо самі на пенсії та завжди буде компанія вдома. Знаєте, старші люди дуже бояться самотності, коли виходять на пенсію. Та не такою ми її собі уявляли.
Ми були вражені з дружиною, коли Ліля не зупинялась та народила чотирьох дітей. Ну, тобто, кожних один-два роки вона народжувала дітей. Але при цьому не хотіла йти в декрет та продовжувала працювати, пробувши в ньому не довше року на кожну дитину.
Я розумію, що робота і кар’єра важливі, але якщо так, то для чого народжувати стільки дітей? Ми обожнюємо своїх онуків, але вона так бідкається весь час, що і з дітьми важко, і на роботі важко, що постає запитання: “А чому тоді не зупинились після першої чи другої дитини?”
Це при тому, що ми з дружиною працювали та також складались в сім’ю і фінансово, і хатньою працею, і доглядом за дітьми.
Проте прийшла пенсія. Ми добре пожили на нашій пенсії всього півроку. Ну… Як добре? Дружина займалась всією хатньою роботою, а я водив дітей в садочок, школу, на майданчики та по гуртках.
Хоча ми з моєю коханою не забували і про себе: читали, ходили на вихідних десь прогулятись, посидіти в кафе, пограти в шахи на лавочці біля будинку, з сусідами поговорити ходили.
Одного разу це все закінчилось. Все через одне єдине повідомлення, яке випадково побачив, поки віз телефон своєму зятю на роботу. Він його забув зранку вдома. А я вирішив відвезти, щоб той не панікував.
Але поки я вдягався, то на телефон прийшло повідомлення від Лілі. Я випадково прочитав його та зрозумів, що таке я навряд колись пробачу доньці. Я показав повідомлення дружині і після цього ми зійшлись на думці, що більше не хочемо жити під одним дахом з цією людиною. А ще не могли зрозуміти, де і що пропустили в її вихованні.
Діло в тому, що Ліля написала нашому зятю, що, бачте, ми в них на шиї висимо, як їм через нас важко та як ми її дістали вже. І взагалі, чого це ми навіть продукти не купуємо.
Ми всю свою пенсію віддаємо Лілі, адже вона формує сімейний бюджет. Вона сама виділила нам гроші на особисті потреби, хоча ми з них більше на онуків витрачаємо. А тут таке.
Наступного ж дня ми повідомили доньку із зятем, що більше не бажаємо жити з ними в одній квартирі, тому ті мають шукати орендоване житло. Пояснили причини та сказали, що, якщо треба, то маємо декількох знайомих, що допоможуть вирішити це запитання.
Донька образилась та сказала, що ми виганяємо її з рідного дому, а я їй нагадав її слова та те, скільки ми їй з дітьми допомагали. Не знаю, чи стало їй соромно, чи ні. Але я не шкодую про своє рішення.
Ми почали жити самостійно. Часу стало дуже багато, тому я пішов вести в школу гурток з шахів. Він став доволі популярним, відколи я став там навчати дітей. А дружина в мене викладачкою в університеті працювала, живописом займалась. Тому пішла викладати далі. Їй подобалась ця справа, але на пенсію пішла через бажання хоч трохи більше мати часу. Стільки дітей і хатніх справ втомлюють.
