Багато людей мене засуджують, та і я сама відчуваю свою вину за те, що не спілкуюсь зі своєю свекрухою. Мене постійно мучить совість, та що зробити я не знаю, адже навіть мій чоловік вже не хоче мати з матір’ю якийсь зв’язок.
Більшість з вас зараз подумали, що Зоя Федорівна надто прискіплива до мене, часто мучила своїми зауваженнями чи давала безглузді поради. Та ні, нічого з цього не було.
А справа ось у чому: жінка виховувала сама четверо діток. Тож можете уявити, як їй було важко. А Миколі взагалі діставалося найменше хорошого.
Оскільки він був пізньою дитиною, то увагу на нього особливо ніхто не звертав. Весь сімейний бюджет ішов на старших дітей, які вже кудись вступали, вчилися. На Колі ж завжди економили, він може й обійтися. Відразу після школи мій коханий пішов на роботу.
Зараз же він із сестрами активно допомагає матері у всьому, що тільки може. Я все розумію і зовсім нічого не маю проти. Вона дійсно багато чого пережила у своєму житті і багато натерпілась. Та от в якийсь момент мене почало дратувати її постійне «ниття». Не встигне вона прийти до нас, чи ми до неї, з порогу починається розповідь про трагічне минуле. Нібито Зоя Федорівна так любила і опікувала своїх діток, що й сама часом недоїдала. А зараз їй живеться не набагато краще.
Мені дивно це чути, адже ми робимо все, що в наших силах. І грошима допомагаємо, і продуктами.
Через це я й стала менше ходити в гості до свекрухи. А останнім часом то й взагалі не хочу брати слухавку, коли вона телефонує. Микола також вчора зізнався, що завозить мамі продукти і швиденько втікає, бо цих розмов вислухати не може. А потім і сестри сказали, що це виходить за рамки їхнього терпіння.
Мені так неспокійно на душі. Прямо не можу пробачити собі, що ігнорую свекруху, але й чим допомогти їй, я не знаю. Мене дратує, коли люди постійно жаліються. Невже вони не знають, що у багатьох людей в світі все набагато гірше?
